Витоки свята Калити (13 грудня) зберігаються десь в глибині українських до християнських часів, звідки ідуть його традиції ворожіння та веселих гулянь молоді з хлібом-сонцем. Хоча з розповсюдженням християнства українськими теренами він набув трохи іншого змісту, як данина пам’яті про того, хто передрік велике майбутнє місту на київських пагорбах, Андрію Первозваному, першому проповіднику християнства на українських землях.
Фактичне це свято парубоче, адже це був єдиний день року, коли хлопців не можна було сварити за будь-який бешкет, а тільки солодко годувати та пробачати всі пустки. Тому готуватися до свята дівчата починали заздалегідь – спочатку обиралася хата для вечорниць на Андрія, де вдень 12-ого збиралися всі вони разом зі своїми скарбами-смаколиками, щоб допомогти гостинній господині в приготувати смачної вечері для парубків.
Головною стравою та одночасно центром майбутнього дійства-розваги ставала Каліта – круглий чи сонцеподібний сухий солодкий хлібець з діркою посередині, який спочатку вимішували всі присутні дівчата по-черзі починаючи від найстаршої. В його тісто додавали мед, сушену вишню та родзинки. Зверху його прикрашали цукром чи маком та випікали до твердого стану.
Вечорниці на Андрія починалися, коли на українську землю спускалися сутінки і вся молодь збиралася в гостинній, святково прибраній хаті. Головною розвагою ставав обряд з калитою, який прив’язаним через дірку всередині одним кінцем червоного поясому чи стрічки перекинутою через колисковий гак в сволоку підвішували високо на горі під співи та заклики до сонця повернутися на землю.
Інший кінець поясу (стрічки) тримав так званий «пан Калитинський» (найспритніший, дотепніший, гостріший на язик з-поміж хлопців). Тим часом на підлозі кімнати розкладалися рогатини та коцюби, поміж якими танцювали всі інші парубки так, щоб не наступити. Ті хто перемогли в танковому двобої з домашнім начинням, сідлали коцюби, перетворюючись на другого персонажу дійства, «пана Коцюбинського».
Далі ці два «поважних пана» з жартами-примовками розігрували сценарій, за який «Калитинський» намагався завадити підстрибуючому «Коцюбинському» вкусити Калиту, підсмикуючи за свій кінець пояса (стрічки) на якому висів хлібець та різними жартами змушуючи сміятися свого опонента, що унеможливлювало сконцентрований стрибок останнього. Якщо «пану Коцюбинському» вдавалося-таки вкусити святковий хлібець, він отримував почесне звання «Андрія», і наставала черга наступного претендента на це звання.
Сумісні вечорниці закінчувалися застіллям та піснями, після яких парубки йшли готувати майбутній клопіт красуням: знімали хвіртки та ворота, виймали шибки з вікон, шкодили засуви до сараїв, хлівів, льохів, заліплювали скло папером…
А для дівчат наставав вирішальний час, коли можна було ворожінням вгадати ім’я майбутнього нареченого та передбачити свою майбутню долю:
- кинувши чобіт на дворі через ворота можна було дізнатися звідки прийде наречений (він вказував напрямок носком);
- за допомогою гілочки мирту, кільця, квітки, ляльки схованих під різними тарілками можна було вибором однієї з них навмання передбачити майбутнє на наступний рік (кільце – одруження, лялька – зрада, мирт – розставання, квітка – дівоцтво);
- випечені заздалегідь «балабушки» (булочки на кислому тісті) дівчата розкладали на порозі будинку і випускали голодного собаку – господиня тієї, що буде з’їдена першою, скоро одружиться;
- по грудці землі знад двору можна було передбачити професію майбутнього чоловіка: камінчик – муляр, пір’ячко – вчений, тріска – тесля, цвях – коваль, без домішок – хлібороб, окрім того вугільце пророкувало поганий шлюб, нитка – гарний;
- по кількості дров у в’язанці визначали чи бути весіллю в наступному році – парна – так, не парна – ні.
А вже вдома наодинці кожна дівчина проводила останній обряд опівночі, намагаючись в дзеркалі зі свічками по боках роздивитися обличчя того, кому доля призначила бути її чоловіком, промовляючи магічний заклик: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! « Чи ставила під ліжко миску з водою та покривала дошкою-«місточком», щоб наречений прийшов уві сні. Ще можна було на сон з’їсти пересолену «балабушку», за повір’ям суджений у царстві Морфея врятує свою кохану від спраги.