Він дволикий Янус української міфології, непостійний та підступний в своїх нескінченних раптових перетвореннях. Він – добро у злі і зло в добрі. Несподівані жорсткі зміни (нема різниці позитивні чи негативні) – його рук справа. Тому перед його волею можна лише схиляти покірно голову і приймати як є. Він володар підземного царства, великий Карачун (в іншій інтерпретації «Корочун»).
Родом вірування у всесильного повелителя імовірно походять з прародителів тюркської, куманської та кипчацької культур, представники якої лишили для нащадків азово-чорноморського регіону чимало лексичного спадку. Науковці вважають, що дослівно «карачун» перекладається як «суцільна темрява», хоча пізніше московити перетворили його на «абсолютне зло», трактуючи як «кінець» та асоціюючи із раптовою смертю.
Віра всемогутнього Карачуна на стільки велика, що навіть досі він має два офіційних свята – день зимового та літнього сонцестояння, коли змінюються сезони і в першому випадку сонце починає свій шлях на весну (21 грудня), а в другому на осінь (21 червня). Хоча в українських традиціях шанування його починалося за десять днів до того початком різдвяного посту.
Кмітливі українські господині знали, як захистити свою домівку від злих дій підземного господаря – просто його, як будь-якого чоловіка, треба було улестити чимось смачненьким. Саме тому в українських селах з давніх-давен існувала традиція випікання до різдвяного столу пишного однойменного короваю із прикрашанням всередині горнятком зерен різних злаків, баночкою меду та ялівцевою гілочкою (часом перев’язували джутом конопель або льону).
Ритуал випікання короваю на Коляду передбачав, що господиня обов’язково мала бути в кожуху на виворот, а після подачі на різдвяний стіл його порівну ділили між усіма присутніми задля багатства родини в наступному році (шмати дбайливо загортали в хустку і ховали, використовуючи при різних магічних ритуалах в тому числі під час хвороби як ліки), а лишені від розрізання крихті кидали під поріг оселі та хліву для захисту та улеслювання Карачуна.
Хоча в старих тлумаченнях, як виявилося, приховано чимало істини… Тисячоліття по тому, в 2014-ому, слов’янський Карачун показав всю свою підступність, коли російські окупанти раз за разом гатили по найвищій точці панорами в намаганнях завалити телевежу, яка давала інформаційний сигнал всім населеним пунктам навкруги. За критичну висоту, з якої почалося звільнення Донбасу, українські вояки розплатилися життям. Підземний бог забрав свою жертву (на вершині зараз встановлено пам’ятник загиблим воїнам). Ось і не вір після цього в українську міфологію.