Народжений в заможному довоєнному польському Диніві зразка 1902 року в сім’ї поштового службовця Ярослав Галан був просто одержимим пролетарськими ідеями під впливом завзятого москвофіла-батька, який хлібом-сіллю зустрічав у Львові російські окупаційні війська в 1915-ому. Вже в 22 хлопець вступив до Комуністичної партії Західної України і з тієї пори до кінця своїх днів ніколи їй не зраджував.
Після московської окупації Галичини він став одним з літературних глашатаїв боротьби радянської влади з українською національною свідомістю та греко-католицькою церквою. Всі його оповідання, п’єси та памфлети були наскрізь пронизані висміюванням національно-клерикальної ідеї українства. Завдяки цьому він користувався повною підтримкою червоної влади, і навіть особисто був присутній на Нюрнберзькому процесі в якості кореспонденту газети «Радянська Україна».
Його життя – шлях по тонкому лезу між ненавистю свого народу та відданістю своїм комуністичним господарям. Саме тому версій жахливої смерті Галана на сорок восьмому році життя теж дві – офіційна радянська і неофіційна, побудована на висновках його близьких та друзів. А поки що факти того чорного дня 24 жовтня 1949 року: тіло знайдене в робочому кабінеті, відомча охорона була знята, собаку було отруєно, на тілі знайдено одинадцять ударів сокирою, частина з яких була нанесена вже після смерті, тіло знайшли два знайомих йому парубка.
За офіційною версією радянського слідства історія стосунків вбитого із своїм «вбивцею» почалася ще в довоєнні часи, коли переслідуваного польською поліцією літератора за протекції Ольги Дучимінської прихистив порох села Сороки під Львовом, отець Лукашевич, в сім’ї якого ріс син. Навіть збереглася фотографія Галана з хлопчиком на плечах.
Пройдуть роки, і в країні рад юнаку з релігійної сім’ї шлях до вищої освіти опиниться під забороною. Через посередництво тієї ж пані Дучимінської старий зв’язок Галан-Лукашевичі оновився. Полум’яний борець за комуністичні ідеали взяв хлопця, який до того ж писав чудові вірши, під своє крило і влаштував йому вступ до сільськогосподарського інституту. Потім молодий друг познайомив письменника зі своїм товаришем Михайлом Стахуром, який теж захоплювався літературою. Молодики були частими гостями Ярослава Олександровича.
Того трагічного дня вони прийшли до Галана як завжди і, пройшовши у відчинені двері, знайшли його зарубаним. Перелякавшись хлопці кинулися за допомогою, а найближчий шлях був до Етнографічного музею, де працювала Ольга Дучимінська. Розумна жінка одразу прорахувала дії влади, тому наказала хлопцям сховатися, а сама поїхала до Лукашевича-старшого в Сороки. Цього радянській владі вистачило для арешту обох парубків та їхньої захисниці, винесення звинувачувального вироку першим – сметрний вирок, останній – чверть століття за ґратами.
Неофіційна ж версія, яка підтверджується наслідками цієї справи, описана у спогадах-есе «Таємниці Ірини Вільде». Головним звинувачуваним в цій справі виступають радянські НКВС, причому сам Галан перед своєю смертю неодноразово зізнавався в своїх страхах перед каральними органами країни рад. Жорстокість, з якою було виконане вбивство, знята охорона і тотальні перевірки всіх національносвідомих активних львів’ян (чистка студентів ВНЗ, учнів шкіл, службовців установ) з цього приводу… Тому скоріше за все смерть комуністичного літератора була штучно створеним приводом для репресій, його вбили бійці режиму, якому він присвятив своє життя.