Цікаво, що два сучасних символи Великодня, крашенки та заєць (або кріль), почали супроводжувати це велике християнське свято лише з XVII століття з подачі німецької культури (до Пізнього Середньовіччя жоден з них не зустрічається в цьому контексті на чисельних збережених сюжетних зображеннях). Хоча в прадавні, дохристиянські часи обидва цих символи вже існували як самостійні втілення зародження нового життя, а пізнє християнство просто вписало їх у своє вчення.
Так яйця, крашені, різблені, писані зустрічаються у майже всіх релігіях світу в тому чи іншому вигляді. Їх і зараз час від часу знаходять у всіх куточках світу під час археологічних досліджень. Адже вони – уособлення чистоти (білий колір) та пробудження життя з її середині. Саме цей символізм дуже доречно співпав з догматами віри во Хресті, тому яйця і фарбували в червоний колір на Великдень, як символ чистоти воскресіння (нового життя) через кров та муки Спасителя.
Для акцентування уваги саме на цей складовій релігійного святкування яйця не можна їсти (за рідким виключенням) під час сорокаденного Великого посту. За цей час кількість накопичених в домашньому господарстві символів чистоти була насправді вражаючою – їх можна було знайти у будь-якому куточку господарства, хоча частина і втрачала свої їстівні властивості (саме звідти походить українська традиція ховати крашенки в самих неочікуваних куточках для розваги дітлахів). На Страсному тижні все це добро збиралося купи і фарбувалося, розмальовувалося, прикрашалося різьбленням. Частина з них залишалася після великоднього освячення як данина подяки церкви, інші використовувалися для різноманітних забавок та святкового столу.
Із зайцем, а скоріше білою зайчихою (або кролицею), питання трошки складніше. Цей символ уходить своїм корінням до давньогерманського жіночого уособлення Остарі (Естрі) та шумерської богині Інанні (Іштар), які ототожнювалися з родючим пробудженням природи навесні з першими теплими променями сонця для продовження річного циклу та започаткування нового життя (недарма ж український народний епос стверджує, що справжнє весняне тепло приходить лише після Паски). Зайчиха окрім кольору чистоти, пробудження після зимової сплячки та неймовірної плодючості, згідно легенд, володіє такою унікальною властивістю, як партеногенез (запліднення, коли попередній плід ще в утробі), що християнство трактувало як «непорочне зачаття», перетворивши її на сакральну тварину.
Так десь з XVІІ століття зображення зайця з’являється у багатьох творах саме як один з символів Великодня, який потім поширився на знак невідворотності долі в графічному зображенні колеса фортуни, яка вчорашню жертву перетворює на ката, а спокута за гріхи неодмінно знаходить винуватця. В архітектурі навіть з’явилося трактування класичного трифолія (єдність в Трибіжжі) у вигляді голів трьох зайців в колесі, де кожне вухо належить одночасно двом сусіднім тваринам.
Саме тому глибокий релігійно-філософський зміст другого за ієрархією після Різдва Христова свят християнства закодований саме в них: паска, складний з великою кількістю яєць процес приготування та непередбачуваний результат якої символізують муки Спасителя і його чистоту (саме тому її здавна готували саме у Страсну п’ятницю), писанки / крашенки чистоту переродження через пролиту ним кров та заєць – колесо долі.