Цікаво, що більшість українських поселень налічують тисячоліття своєї історії, хоча за сучасною методою відліку хронік від першої писемної згадки їхній літопис скорочується в кращому випадку до кількох століть. Саме так вийшло і з Обіточним, поселення на території якого існували ще за бронзової доби (ІІІ – І тис. до нашої ери), про що яскраво свідчать п’ять знайдених стоянок тих часів із залишками артефактів. Потім в Приазовських степах встановиться скіфське панування, нагадуванням про які досі служать одна досліджена стоянка та велика кількість курганів, що оперізують сучасне місто по периметру.
Десь на великому проміжку між тими часами та першою писемною згадкою тюркська назва Обаташ («оба» – курган, пагорб; «таш» – камінь) закріпилася за розташованим північніше кам’яним курганом, а разом із ним і річкою, що протікає повз. Саме тому переселені сюди графом Орловим-Денисовим (отримав в 1800 році ці землі азовського узбережжя в складі 11,3 тис. десятин маєтностей від царського уряду) кілька рязанських сімей так і залишили своєму поселенню стародавню назву місцевості, трошки інтерпретувавши її на свій манер – Обіточне (Обітошне) або за прізвищем власника – Денисово (Денисовка).
В тому числі сюди ж царський уряд на початку ХІХ століття переселив ногайців задля розпорошення войовничої нації на великих окупованих Московією теренах. Причому саме Обіточне стало центром згуртування вигнанців – тут розташувалася управа з їхніх справ, що послужило підґрунтям для царського указу на закладку в 1821-ому на протилежному від наявного поселення порожньому березі річки міста під красномовно-лаконічною назвою Ногайськ (населення становили переважно українці), яке з часом значно розрісся і поглинуло Обіточне.
І хоча в 1860-ому вихідці з Північного Кавказу більшою частиною виїхали разом із своїми одноплемінниками до Туреччини, місто (хоч і зі зниженням статусу до селища міського типу в 1938-ому) біля Обіточної коси так і лишилося Ногайськом ще більше століття попри дві світові війни та зміну підданства української землі.
Тим часом після другої радянської окупації на вільних землях поруч із населеним пунктом організували великий плодівницьких радгосп «Приморський» (1957), з тим щоб через сім років задля знищення нагадування про історичні витоки народження курортного містечка його перейменували з цієї нагоди на Приморськ, який в 1967-ому повернув собі міський статус і існує в цій якості донині.