Скільки б Угорщина, діючи за стародавньою традицією поневолювачів – «вбивай та заселяй», не розказувала про угорське Закарпаття, їхні ж історичні хроніки стверджують зворотне – ці землі були заселені прабатьків русічів-українців ще з V століття, які ділили ці землі з аварами. Доречі саме тут виникло перше об’єднання слов’янських племен Само для боротьби з тюрками в 623 році.
А угри… угри завжди були кочівниками, місцем проживання яких були заволзькі степи Південного Уралу і Башкирії, а головним джерелом існування – грабунок та продаж до грецького рабства представників сусідніх східнослов’янських племен. Зчасом окремі їхні ватаги поширили територію своїх набігів на Дунай та Західну Європу, багатство якої так зачарувало їхніх ватажків, що в 896-ому 108 угорських родів на чолі з вождем Альмошем і сином його Арпадом вирішили остаточно переселитися до Закарпаття та осісти в пониззі Тиси та Подунав’я.
В подробицях цю подію зберіг їхній хроніст ХІІ століття, знаний сучасній історії як Анонім, хоча з огляду на плин часу та міфологізацію окремих сюжетів його «Діяння угрів» лише частково сприймається як достовірний історичний опус. Але навіть він був змушений визнати, що слов’яни відважно захищали свої «гради», але сили були занадто нерівними – українські фортеці кочівники захоплювали та розграбовували одну за одною, а їхнє слов’янське населення – переважно вбивали.
Так після падіння Унгу її князеві Лаборцю вдалося вирватися з оточення з нечисельною дружиною, але східняки гналися за ним допоки не наздогнали, після чого стратили українців всіх до одного. Облога «Мукачу (Мукачево)»: /uk/494/mukachivskii-zamok-palanok-ua тривала сорок днів, а ось Хусту, як стратегічно важливого фортифікаційного пункту, на той момент часу ще не існувало, як і Мармарошу (значиться в латинських грамотах як «terra nulius» або «нічийна земля»), на відміну від Боршова (Вари), який угри захопили за три дні.
Угри не змогли закріпитися в Центральній Європі, хоча їхні набіги на її землі тривали і надалі, лише тому, що отримали гідну відсіч від військ німецького імператора Оттона І, який розгромив їх під Аугсбургом в 955-ому. Тоді вони змінили тактику – заселили своїми одноплемінниками пограбовані українські закарпатські «гради» та прийняли християнство, щоб вже в ХІ столітті закріпачити більшу частину підкореного населення. Кров кочівників-грабіжників тече в них і донині.