З часів перших поселень часів бронзи (І тисячоліття до н.е.) на родючих, багатих дичиною та рибою заболочених озерах в середній частині річки Молочної життя не вщухало: скіфи, сармати, ногайці, половці… аж допоки татаро-монгольські орди зі сходу не спустошили українські терени на віки і віки, перетворивши чернопорсько-приазовські степи на Дике поле. Як ті прадавні народи іменували поселення на Молочній – з плином часу історія не зберегла.
Потім на початку ХІХ століття (орієнтовно 1803 рік) на береги української ріки прийдуть гнані на батьківщини за релігійною ознакою меноніти. Вони заснують свою німецьку колонію на берегах Молочної з центром в Гальбштадті, що зайняв лівобережжя саме там, де затишні природні загати колись служили притулком прадавнім праукраїнцям. Називаючи свій адміністративний центр «напівмістом» (німецькою – Halbstadt) анабаптисти мали на увазі відносну незалежність самоврядування інших десяти своїх молочанських поселень, які з’явилися тут одне за іншим за якихось пару років від заснування.
Родючі південні степи з їхніми доволі вільними правилами буття стали місцем особливого тяжіння для менонітських переселенців, молочанська колонія яких збільшилася за століття в п’ять разів, надавши поштовх для розселення німецьких колоністів вздовж усього українського черноморсько-приазовського узбережжя від Таганрогу до Одеси.
Свої корективи в розмірений побут працьовитих релігійних пацифістів, які перетворили свій Гальбштадт на справжній культурно-промисловий центр внесла Перша світова війна – під час першого в ХХ столітті протистояння Москва-Берлін почалися утиски місцевих німців від царської влади, а їхнє головне місто в 1915-ому перейменували на Молочанськ на честь річки, що стала джерелом його існування.
З приводу походження самої прадавньої назви Молочної думки сучасних науковців-істориків розділилися: одні пов’язують її походження з часом білим кольором води обумовленим осадовими ґрунтовними відкладеннями, що вимивають з глибин породи підземні джерела Токмака та Чингулу, інші – приписують річці майже містичну силу значно підвищувати надої домашньої худоби, до того ж молоко якої вважається смачнішим та кориснішим за будь-яке інше, а вміст вершків у ньому перевищує всілякі норми.