Історія
Повітові присутні місця Полтави
Коли ансамбль унікального полтавського центру лише починав своє життя на сторінках архітектурних проектів, це місце за задумом мав зайняти великий комплекс Повітових присутніх місць, що складався за типовим проектом в класичному стилі архітектора Адріяна Захарова (1761 – 1811) з центрального двоповерхового корпусу та симетрично розташованих одноповерхових флігелів обабіч.
Закінченням втілення архітектурного плану в життя вважається 1811 рік. Хоча протягом наступних десятиліть Полтавський повітовий центр пережив чисельні перебудови залежних від нагальних вимог часу та призначення використання. Так наприкінці XIX століття до всіх його чисельних мешканців додалася місцева пожежна команда, що відповідно стало приводом для будівництва каланчі в якості одного з обов’язкових її атрибутів.
Центральний ризаліт колишніх Повітових присутніх місць
А перед самим початком кінця московсько-царської окупації (десь в 1911-ому) місцева Рада за протекції голови правління Полтавського земельного банку Сергія Степановича Хрульова прийняла рішення про будівництво на місці лівого флігелю Повітових присутніх місць окремої споруди Полтавської жіночої художньо-промислової школи з викладанням основ ткацтва, килимарства, вишивки, шиття імені головного її фундатора. Втілений в життя її проект в стилі модерн на три десятиліття зруйнував чарівний загальний антураж центральної міської площі.
Розпочата червоною Москвою та нацистським Берліном Друга світова війна 1939 – 1945 років вогняним смерчем прокотилася окупованими українськими землями, зачепивши кожний їхній куточок; і Полтава не була виключенням в цьому безкінечному печальному списку. Зокрема будівля на розі з нинішньою вулицею Небесної Сотні, де до 1928-ого функціювала художньо-текстильна школа (колишня ім. С.С. Хрульова), була зруйнована в 1943-ому, а сусідній старий корпус Повітових присутніх місць – значно постраждав.
Полтавський Будинок зв'язку
Чергова московська окупаційна влада в середині 1950-х років прийняла рішення на рештках адміністративної будівлі та школи побудувати новий комплекс в неокласичному стилі для відновлення архітектурної гармонії міської площі. Будівельні роботи з його спорудження (проект команди архітекторів Д.С. Бойченка, Д.С. Вербицького, З.П. Марченкабули) були закінчені до 1958-ого. Після фінішного оздоблення споруда прийняла на себе до кінця радянської окупації роль головного комунікаційного центру Полтави з «великою землею» в якості Будинку зв’язку з поштою, телефоном, телеграфом.
З поверненням Україною незалежності в 1991 році, а разом із нею – цивілізованої законодавчої бази, будівля №33 перейшла в комунальну власність полтавської громади з продовженням виконання адміністративних функцій Поштамту. В останні роки із витісненням старих засобів комунікації новітніми технологіями споруда почала свій шлях повернення до своїх витоків, і зараз під її дахом мирно співіснують чисельні державні та недержавні організації.
Архітектура
Центральний фасад Будинку зв'язку
Розлога цегляна тинькована будівля, що замикає південну перспективу полтавського Корпусного саду, в плані представляє собою пологу літеру «с» двоповерхового на високому цоколі об’єму з акцентами у вигляді ризаліту центрального входу з боку площі та напівротонда – з внутрішнього двору.
Зовнішній декор неоренесанскої будівлі складають: гранітна плитка цоколю, ризаліти з нішами, профільовані між’ярусний та лобовий карнизи (останній великого виносу на модильйонах), акцентовані люнетами та пілястрами доричного ордеру входи, а головною родзинкою є шестиколонний портик іонічного ордеру парадного фасаду, що несе великий трикутний фронтон в фільонках на масивному антаблементі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, 33.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Полтава – Харків) або Р17 (Суми – Полтава – Олександрія). В місті по вулицях Соборності – Європейській до центральної площі міста, в південній частині якої розташована будівля колишніх Повітових присутніх місць.
Громадським транспортом до Полтави, а потім міським – до Корпусного саду, південну перспективу якого замикає Будинок зв’язку.