З давніх-давен 7 грудня кожного року в Україну приходить свято великомучиниці Катерини. І хоча джерела його походження ховаються в православному святковому календарі, в народі цей день з його яскравим рукотворним традиційним забарвленням був суто дівочим, розрадою серед сірої похмурості зимового Різдвяного посту.
Офіційно ж Катерина в Україні вважається покровителькою студентства та академічного знання завдяки історичному контексту самої особистості святої, яка силою своїх знань з позиції аргументованості доказів за легендою змогла обернути в християнство двісті римських богословів-язичників, направлених до неї імператором Максиміаном з огляду на її високе аристократично-соціальне положення задля переконання зречення віри во Христі.
Однак широкої підтримки в народі позиція церкви не знайщла, взявши за головну асоціативну складову образу Катерини її цнотливість, і як наслідок змістивши акценти з її вченості на чистоту духовну та тілесну, не дарма ж в грецькому трактуванні її ім’я означає «вічно чиста» чи «непорочна». Тому дуже швидко її свято стало особистим для українських незаміжніх дівчат, які дотриманням його обрядових традицій відкривали чергу зимових урочистостей, благо пісень на честь Великомучениці чимало написали монахи Феофан Нікейський і Вавіль ще в ІХ столітті.
В свято Дівочої долі, як ще називали Катеринин день, українські дівчата дотримувалися не тільки сакральних обрядів з піснопіннями на її честь та підтриманням протягом дня вогню встановлених зранку перед образами свічок, але найцікавіше було – ворожіння, хоча офіційна церква цю обрядовість і не вітала.
Ще з вечора на Катерини дівчата ховали під свою подушку листячко різних дерев із загаданими на них парубками, а також один, яблуневий, – про свою долю. На світанку вона просила найменшого хлопчика в будинку витягти один з листочків – той з молодиків, хто на нього був загаданий, освідчиться в коханні в наступному році, а якщо яблуневий – в дівках ходити ще рік.
Також до світанку дівчата в сусідському саду таємно зламували гілля яблуні та ставили у воду в своїй кімнаті – якщо з її бруньок до Різдва чи Маланокз’являться листочки, бути красуні одруженій до наступної «Катерини», якщо засохне – доведеться випробувати свою долю наступного свята. А дорогою з сусідського саду можна було зазирнути в криницю – якщо зображення було не чітке, шлюб буде не вдалим.
Потів наставали сутінки, в тремтінні яких розчинялася межа між реальним і потойбічним світами – час справжньої магії, де кожна чужа невинна розмова була знаком на майбутнє, а випадковий подорожній міг стати пророком ім’я судженого.
Кульмінація всього дійства наставала в вечорі, до якого дівчата готувалися разом весь день (пісна їжа, прикрашання хати для вечорниць): спочатку кожна красуня з тарілкою каші виходили на поріг із закликом до судженого прийти (якщо обзивалася якась домашня худоба, то до наступної Катерини сужений мав з’явитися з боку, звідки було чутно голос: півня – красень, коня – працьовитий, пса – хазяйновитий).
А потім господиня хати запрошувала всю молодь до накритого дівчатами столу, місця за яким розподілялися по парам невеличким жеребкуванням: хлопець тримав в одній руці горішок, в іншій – два, а дівчина підходила та обирала його руку (якщо горішків було два, пара сідала разом, якщо один – не судилося). Вечорниці тривали не довго без танців, щоб не гнівати Катерину та не спокушати Долю молодь розходилася по хатах.