Німеччина та Московія – стародавні союзники по кримінальних злочинах проти українства. Це почалося задовго до Другої світової, наймасштабнішої війни новітніх часів, яку Берлін і Москва розпочали разом підписанням пакту Ріббентропа-Молотова в 1939-ому (ось тільки світ так до кінця так достойно і не покарав червону чуму, на відміну від коричневої, поклавши на вівтар своєї толерантності тисячі тисяч українських і не тільки життів).
Все почалося з крадіжки царем-сатрапом, старанного учня німців Петром І, назви сусідньої країни Русі-України. Потім на московському престолі (як би офіційно не називалася їхня вища владна посада) будуть лише українофоби, в тому числі і ідейна спадкоємиця «Звіра», цариця- самозванка, німкеня Катька ІІ, за наказом якої всі українські історичні стародруки були знищені, а її співвітчизники під керівництвом А.П. Шувалова написали «нову» вигадану історію вчорашнього мокшанського улусу Золотої Орди.
Тому не дивно, що всі історичні історико-культурні злочини німців на території України Москва прикривала засекречуванням архівів свого головного карального органу «охранки»-НКВС та знищувала всі матеріальні докази тої деструктивної діяльності (тим більше сама була не менше причетна до пограбування місцевих музеїв та зібрань на окупованих українських землях). А ховати було що…
Одразу після втечі московських і вторгнення німецьких окупантів на українські терени в 1941-ому, науковці Третього Рейху почали архіологічно-пошукові роботи з метою ідентифікації українців як прямих нащадків аріїв. Судячи з швидкості їхнього просування на Поділлі, Волині, Прикарпатті… вони спиралися на архівні, не доступні широкому загалу публіки, документи, адже за легендами в архівах таємних товариствах Старого Світу досі зберігається безліч документів про історичне минуле родючої землі від Сяну до Дону, на які в свій час зазіхали римські легіони, готи, франки, вікінги, германці…
Непрямими свідками тих подій стали чисельні залишені після швидкого відступу німців в 1943 – 1944 років раніше невідомі тунелі та зафіксовані НКВСівцями та місцевими очевидцями залізничні состави під посиленою охороною, які йшли на Берлін з місць проведення українських археологічних розкопок Аненербе. Однак Німеччина ні до, ні після війни так і не оприлюднила їхні результатів. Напевно вони були достатньо переконливими для Фюрера з огляду на будівництво його ставки-резиденції «Вервольф» саме під Вінницею.
За твердженнями народного поголосу, з-за того ж поспішного відступу більша частина знайдених німцями артефактів арійських часів (в основному ті, що не мали матеріальної, а лише велику науково-історичну цінність накшталт глиняних та залізних виробів) так і залишилася в українській землі поспіхом закопана на роздоріжжі, біля залізничного полотна, підніжжя замків… в глибоких ямах виритих військовополоненими, яких для зберігання таємниці німці розстрілювали і ховали в тих ж ямах – так їхні души перетворювалися на потойбічних зберігачів скарбів, що вважається головною причиною їхньої незнайденості досі.
Поновлення на сорок років московської окупації призвело до того, що всі свідоцтва німецьких пошуків аріїв були приховані (документи та свідчення засекречені, а чисельні відкрити підземні ходи – замуровані та засипані землею в 1947 – 1953 роках), адже українська прадавня самоідентичність та справжня історія ставили жирний хрест на вигадано-вкраденій історії Московського золотоординського улусу фіно-угорського походження. Хоча є надія, що українські скарби будуть пред’явлені Світові і справжня історія все-таки засяє діамантом в світлі променів правди.