Переяславська угода від 18 січня 1654 року, на яку у своїх зазіханнях на «братерство», а разом з ним і агресивно-загарбницьку політику по відношенню до України, ось вже котре століття посилається Московія був лише пересічним нетривалим союзом за інтересами. Цей документ був лише однією з численних спроб Богдана Хмельницького легітимізувати та закріпити на міжнародній арені відроджену самостійну Русь-Україну. Саме цікаве, що сама країна-агресор знищила всі примірники цього документу, щоб маніпулювали його вмістом на свою користь, розповсюджуючи брехливі наративи про буцімто «єднання України з Московією» та «продаж Хмельницьким України в підданство Московії».
От тільки, як доводить нещодавно знайдені доктором наук Тарасом Чухлібом в офіційних польських архівах (АГАД, Варшава) оригінал листа від турецького султана Мегмеда IV Гірея до польського короля Яна ІІ, скасована Переяславська угода була вже наступного року. Тобто станом на 5 серпня 1655-ого (дата листа) військово-політичний союз між Україною та Московією був розірваний самим Богданом Хмельницьким через укладання нового військово-політичного договору з очільником Османської імперії проти Московії та Річи Посполитої.
В середині XVII століття складне питання визнання Гетьманщини, як незалежної Русі-України, з точки зору європейських законів престолонаслідування упиралося у відсутність родового зв’язку з між Хмельницьким та останнім королем Русі-України, Данилом Галицьким, чи хоча б іншим княжим родом. До того ж три сусідні держави (Московія, Польща, Туреччина), які мали свої плани на українські землі з перманентним поновленням збройної боротьби за них з козаками, чинили все можливе і не можливе задля недопущення визнання Європою самостійності відродженої держави.
Тому Переяславський договір 1654 року був черговою спробою Хмельницького закріпити успіх очолюваної ним визвольної боротьби українців через пошук військово-політичного союзників задля збереження відвойованої незалежності України. Після порушення московитами умов в 1655-ому він уклав військово-політичну угоду на майже аналогічних умовах з Оттоманською Портою. А коли Мегмед IV порушив свої зобов’язання за цим союзницьким договором і не направив на допомогу козакам свої війська, гетьман уклав нову угоду зі шведським королем Карлом Х про боротьбу проти спільних ворогів (1656 рік).
Тому всі претензії на слов’янське братерство з Україною від фіно-угорської Московії в намаганнях останньої прикрити свою рабську сутність улусу підпорядкованого Золотій Орді, спадкоємцеві якої (Кримському ханству) вона платила данину до 1700 року, в історичному контексті виглядають як поганий жарт та неприкрита брехня. Тим жалюгідніші кремлівські потуги виставити своє неясне національно-територіальне об’єднання під вкраденою назвою «великоросами», в той час як не один з народів їхньої федерації навіть не має відношення до слов’ян!