22 серпня 1992 року — незаслужено підзабута сучасниками дата, але ж саме тоді в залі Верховної Ради відбувся останній акт з формалізації офіційного правонаступництва Незалежності від Української Народної Республіки (УНР) до соборної України. Але трошки передісторії…
Новітній етап історії України почалася з проголошення 7 листопада 1917 року автономії в складі Московії, але з оголошенням війни Україні два з половиною місяці по тому (22 січня 1918 року) від квазі державного утворення під назвою «Українська Народна Республіка Рад» під абсолютною владою та керівництвом Кремля, шлях до офіційного визнання світом незалежності УНР був відкритий — в найкоротший термін дипломатичні відносини були налагоджені з двадцятьма країнами.
Святкування першого непростого року незалежності, в якому було піврічне існування під назвою «Українська держава» виниклої внаслідок інспірованого Німеччиною военного перевороту на чолі з Павлом Скоропадського та відновлення правової легітимності в наслідок дій Директорії, ознаменувалося великою подією — Актом Злуки між УНР та Західноукраїнською народною республікою, результатом чого на карті світу чітко було проведено кордони країни (при чому до її складу на той час вже входили Крим та частково Холмщина (нині Польша), Білгородська, Брянська, Воронезька, Курська, Ростовська області Московії, Брестська, Гомельська області Білорусі).
Після підступного підписання 18 березня 1921 року Ризької мирної угоди між Республікою Польща та Союзом радянських соціалістичних республік плюс квазідержавного утворення Українська радянська соціалістична республіка, що була під повною віськово-політичною окупацією Кремля, попередня Варшавська укладена роком раніше угода з поляками для УНР втратила своєї юридичної чинності – так керівництво України офіційно отримало примітку «у вигнанні» (в екзилі) і на десятиліття перенесло свою діяльність за кордон: до Парижа та Праги з главою у статусі Голови Директорії (до 1945-го), а після – Президента, який перебував у Мюнхені.
Другий етап становлення сучасності країни почався 16 липня 1990 року з Декларації про державний суверенітет Украї́ни, прийнятого Верховною Радою Української PCP. Потім будуть 90,32% голосів Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991-ого на підтримку Акту проголошення незалежності України і, нарешті, 24 серпня 1991 року – довгоочікуваний Акт проголошення незалежності України, прийнятий о 17:55 в залі Верховної Ради.
Однак саме за два дня до першої річниці відновленої Незалежності передачею владних повноважень останнім Президентом Української народної республіки Миколою Плав’юком президенту Леоніду Кравчуку (оголошений президентом після проведених з великими фальсифікаціями виборів 5 грудня 1991 року) був закінчений процес формалізації правонаступництва від УНР до України.