Як ні багата Україна природними і рукотворними пам’ятками, але доля їх надана волі випадку: якимось пощастило більше – і ентузіасти збирають, випрошують і вимолюють кошти на їх реставрацію та утримання, якимось менше – вони старіють під невблаганною рукою Часу і людської жорстокості. А якимось й зовсім пощастило потрапити до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (правда на поточний момент таких об’єктів всього п’ять).
Перелік українських пам’яток нескінченно довгий, от тільки поповнювати свій список міжнародна організація ними не поспішає. Адже, для початку, фінансування претендентів на високе звання Всесвітньої спадщини повинна фінансувати держава, якій вони належить.
Так, наприклад, окрім тринадцяти інших об’єктів, своєї черги на внесення до списку ЮНЕСКО чекають вісім унікальних дерев’яних церков польських і українських Карпат. Але перспектива отримання бажаного статусу досить примарна: адже останні двадцять років на їх підтримку уряд країни не виділив і гривні, а ще міжнародну організацію дуже бентежить ситуація з уже внесеними до списку пам’ятниками (Софія Київська), які вона фінансує.
Але фахівці інституту «Укрзахідпроектреставрація» не бажають здаватися і, провівши всі попередні організаційні процедури для включення в список з української сторони, готують спільний україно-польський проект. Так що, можливо, вісім шедеврів дерев’яного зодчества в Закарпатській, Івано-Франківській та Львівській областях отримають надію на світле майбутнє від міжнародної організації, якій, схоже, наші пам’ятники дорожче, ніж власній держави.