Треба бути насправді великим філософом, безмежним альтруїстом та натхненним романтиком, щоб сіяти зерна волі, гідності та самоповаги в людські души в сподіванні на сильну парость, яка втримає націю на краю прірви кордону з кривавим, позбавленим будь-яких морально-етичних нори сусідом-загарбником. І хто ж ще міг бути цією совістю нації та втіленням всіх вищеназваних якостей найвищого ступеню, як не український пророк, Тарас Шевченко.
Так, саме великому і геніальному Кобзареві належить поєднання двох слів, Слава України, які століттями надихають українців на боротьбу за свободу рідної землі, наповнюючи піднесеним патріотизмом та нескореною волею душу. Досі в архівах зберігається власноруч написаний Шевченком в грудні 1839 року текст вірша «До Основ’яненка» (вперше опублікований в 1860-ому):
«…Наш завзятий Головатий
Не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
Слава України!»,
(потім в різній інтерпретації та контексті використовували члени Кирило-Мефодіївського братства, зокрема Костомаров і Чубинський). Їхніми духовними спадкоємцями стало харківське студентство рубежу ХІХ — ХХ століть з їхніми привітаннями: «Слава Україні!», та відгуком: «По всій землі слава!».
Однак широкого розповсюдження ці два вже скральних для України слова набули лише через вісімдесят років з моменту першого використання Пророком, в нетривалий период привідкритого вікна можливостей 1918 — 1920 років, яке дало українцям вперше за півтора століття вдихнути на повні груди без московських ланцюгів і кайданів – під час визвольної війни в якості офіційного військового вітання його використовували вояки чисельних підрозділів Української національної армії: сердюки, чорні запорожці, холодноярці, чорноморці, степовики…
Як найкоштовніший діамант воїни УНР передали гасло «Слава Україні» через період інтербелуму та Леґію українських націоналістів з «Тризубом» своїм гідним нащадкам з ОУН та УПА, які зберегли його попри радянсько-польські переслідування та пекло Другої світової війни 1939 — 1945 років, щоб українська воля і мужність не згасли в пітьмі мороку московської окупації.
І саме воно знов зібрало під свої жовто-блакитні прапори справжніх українців в 1991-ому, продовжуючи живити вогонь боротьби новітніх часів Революції на граніті, Помаранчевої революції, Євромайдану та останньої, розв’язаної Кремлем окупацією Криму 2014 року повномасштабної війни, в якій Україна закінчує справу своїх пращурів зі знищення східних варварів з мокшанських багнюк як останньої диктаторської імперії цивілізованого світу. Причому «Слава Україні!», котре в якості привітання спадковості сучасної України від УНР прозвучало в день святкування сторічного ювілею відновлення державності, з 4 жовтня 2018 року є офіційним в Збройних силах та Національній поліції України.