Історія
Звичайно ж державне правосуддя чинилося на буковинській землі і до переможної ходи буковинськими землями Римських імператорів з Габсбургського роду, які розповсюдили свою владу на них після Першого поділу Польші 1772 року. Про це красномовно свідчать чимало офіційних документів, що досі зберігаються в українських та закордонних архівах.
Хоч перша відома з другої половини XVIII століття чернівецька (так звана Стара) в’язниця, яка розташовувалася в геть іншому місці, на Мучній (нині Філармонії) площі, знаходилася, як не дивно, в приватній власності і магістрат платив власнику з кримінального фонду за її оренду, а само судочинство, яким відали дистриктні аудитори та органами місцевої влади, проходило без адвокатів, засідателів та протоколу.
Австрійське підданство, реформування судочинного устрою до загальноімперських вимог за розпорядженням Йосифа ІІ (1741 – 1790), які почали впроваджувати крайові намісники починаючи з першого військового, генерала Габріель фон Сплені (1734 – 1818), створення в румунському Сереті 15 листопада 1787 року першого Карного суду з розповсюдженням його влади на Буковину і аж до 22 лютого 1804 року, коли вона отримала власний крайовий Кримінальний суд, в Чернівцях діяла, як сталий карно-правовий інститут, лише та сама Стара в’язниця.
Сформовані головні правових засад судочинства і покарання в середині 1800-х змусило місцеву владу замислитися над влаштуванням власного осередку для Карного суду та в’язниці, поки ті тимчасово тулилися на Мучній. Будівельні роботи під керівництвом інженера Духослава після тривалих земельно-проектних негараздів почалися на Дровяній (нині Соборній) площі в 1812-ому і розтяглися надовго, відсвяткувати новосілля в своїй новій резиденції крайові органи юстиції змогли лише в листопаді 1824 року.
Однак з поступовим перетворенням Чернівців на столицю Буковинського краю повноваження та навантаження на його адміністративно-правочинні установи збільшувалось, що вже через двадцять років поставило перед магістратом питання розширення судово-в’язничних приміщень на вже Кримінальній. Першим кроком на шляху вирішення став обмін в 1843-ому земельної ділянки міського кримінального фонду на Мучній на прилеглу з півночі до комплексу Кримінального суду та в’язниці.
Його статус після об’єднання разом карного, міського, дворянського, Сучавського дистриктного судів змінився на Крайовий з відправленням цивільного (з 29 вересня 1855 р.) та карного (з 27 березня 1856 р.) судочинства; хоч це аж не скільки не прискорило офіційне підтвердження земельно-обмінної угоди, яке відбулося лише 11 грудня 1870 року за підписом Антона Кохановського (1817 — 1906) і було пов’язано з новою судовою реформою впровадженою у зв’язку з приєднанням до Австрії Угорщини за три роки до того.
Але, як завжди в неквапливій імперії, справа знов була відкладена на більш, ніж півтора десятиріччя, і роботи під керівництвом міського архітектора Алоіса Ліопольда почалися лише в 1888-ому. Тоді окрім безпосередньо залу суду з’явилися окремі приміщення для присяжних, свідків, захисту та обвинувачення, кількість камер в’язниці збільшилася до чотирьох сотень, а на території комплексу були збудовані православна каплиця та майстерня.
Ані Перша світова війна 1914 — 1918 років, відновлення української незалежності (українські суди тимчасово діяли за австрійським законодавством, як такими що не суперечить державності Західноукраїнської народної республіки), ані румунська окупація (не дивлячись на реформування судової системи на п’ятирівневу не сталу) суттєво не вплинули на діяльність судово-пенітенціарного закладу в цих стінах, лише перебудова 1930-х трохи змінила їхній внутрішній архітектурний вигляд.
Після московської окупації Західної України з мовчазної згоди цивілізованого світу в 1944-ому, червоні кати перекваліфікували колишній суд на обласні в’язницю та слідчий ізолятор, розраховані на півтисячі ув’язнених і півтори сотні – персоналу.
Відновлена українська незалежність 1991 року не змінила виконуваних комплексом на вже Соборній площі функцій, який повернувся в українське правове поле, а ще через п’ять — в храмових стінах виправного закладу знов запалав вогник християнської віри. Він за два століття так і не зрадив своєму первинному призначенню, хоч суддівські функції загубилися з плином часу. І так само сумлінного продовжує служити буковинському суспільству вже в статусі пам’ятки архітектури місцевого значення та оновлених в другій половині 2010-х шатах.
Архітектура
Складнопрофільний периметр Буковинського кримінального суду з в’язницею, що замикає західну перспективу Соборної площі складається з двох окремих замкнених прямокутних з прибудовами периметрів з внутрішніми дворами (в центрі південного розташована каплиця), які розділяє історична відстань в півстоліття, але ідентичних за класичним стилем свого виконання.
Завдяки більшій уваги до архітектурних деталей (рустовані стіни / лиштви та пологий профільваний архівольт з домінантою замкового каменю коробових віконних арок з підвіконнями на імпостах з квітковими розетками першого поверху, гладкі стіни та профільовані прямокутні лиштви з акцентованими кутами — другого, профільовані карнизи (лобовий великого виносу)) візуальною домінантою комплексу є будівлі Крайового суду, а їхні центральні та кутові ризаліти в свою чергу привертають увагу більш глибокою промальовкою русту, прямокутними та трикутними сандриками, дентикульним пояском та глухим парапетом з декоративною балюстрадою на даху.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, пл. Соборна, 6.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) або М19 (Ратне – Луцьк – Дубно – Тернопіль – Чернівці) до об’їзної, від якого в місті — головною (Руська — Головна — Героїв Майдану) до Соборної площі, в західній частині якої розташована колишня будівля Кримінального суду.
Громадським транспортом залізницею до Чернівців, а потім міським, що прямує головною до зупинки «Соборна площа», на якій розташований Чернівецький слідчий ізолятор.