Історія
Центральний фасад вінницької ставки Симона Петлюри
Ця ділянка по непарному боку затишного Олгердівсьго провулку в останній чверті ХІХ століття знаходилася в складі великої міської садиби подільського металевого магната Боруха Львовича (1859 — 1916). На той час головною родовою резиденцією сімейства Львовичів служила скромна за зовнішніми ознаками (якраз в стилі господаря) будівля, що зараз значиться під №13 по тій ж вулиці. До того ж сім’я власника ділила її з єврейською молитовною школою, якій надавала прихисток у власному будинку на благодійницьких засадах.
Успішна комерційна діяльність Боруха Мошковича, перший подільський чавуноливарний завод «Молот» якого приносив своєму засновникові чималі прибутки, та катастрофічна нестача приміщень його оселі на початку ХХ століття змусили-таки розважливого магната замислитися над будівництвом для своєї сім’ї нового палацетто.
В кращих традиціях ощадності місце для нової споруди було обране на тій самій земельній ділянці, поруч із старим особняком на Єрусалимці. І хоча автора проекту вілли достеменно не встановлено, у деяких краєзнавців, з огляду на її архітектурну стилістику, є припущення сопричетності до виконання цього замовлення міського архітектора Григорія Артинова (1860 – 1919).
Вінницька вілла Боруха Львовича
Гроші та чільне соціальне становище в вінницькому суспільстві, як запорука швидкого виконання будь-якої роботи, забезпечили сім’ю Львовичей новою резиденцією вже в 1903-ому (про що над входом залишився пам’ятний надпис). Однак залишатися такою її довелося не надто довго, адже в 1914-ому окупаційна московська влада занурила українські землі в пекло Першої світової війни, а два роки по тому власник вілли, купець 1 гільдії, помер.
Крах імперської Московії та її правлячої династії привели в спустілі через спадково-майнові негаразди воєнного часу стіни магнатської резиденції тимчасової української столиці в лютому 1919-ого Міністерство Івана Штефана, що відало всіма телеграфами і поштамтами Української народної республіки (УНР), один з яких знаходився якраз навпроти.
Після нетривалої відсутності будь-яких господарів з 7 травня 1920 року маєток Львовича стає офіційною резиденцією Військово-похідної канцелярії Головного отамана військ і флоту УНР на чолі з Симоном Васильовичем Петлюрою (1879 — 1926), яка працювала в цих стінах протягом двох місяців, до московської окупації Вінниці в червні того ж року.
Декор напівротонди
Щоб встановити диктатуру пролетаріату та подавити основні осередки українського опору на Поділлі радам знадобилося близько півроку. Після цього, в 1921-ому, колишня садиба Львовича була ними експропрійована та передана під потреби політвідділу 24-ї Симбірсько-Самарської «Залізної» стрілецької дивізії Збройних сил України і Криму.
Пролетить ще десятиліття, і розкішній віллі московська окупаційна влада знайде більш мирне застосування в якості Вінницький обласний комітет радіомовлення, в якості офісу якого споруда виступала ще тридцять п’ять років після отримання 17 лютого 1983-ого офіційного статусу пам’ятки історії та архітектури місцевого значення.
Відродження української національної свідомості і, як наслідок, цікавості до архітектурних об’єктів минулого з їхнім барвистим історичними минулим, на початку 2020-ого повернули особняк Львовича в поле інтересів вінницької громади, зусиллями якої були здійснені роботи з реставрації будівлі та відтворення її біографії в контексті легендарних особистостей минулого, котрим вона свого часу давала прихисток.
Архітектура
Відкрита тераса парадного фасаду садиби на Симона Петлюри 15
Складнопрофільний асиметричний одноповерховий периметр на високому цоколі в дворовій частині з нашаруванням різнопланових об’ємів притаманних стилю модерн в еклектичному обґрунтуванні дещо відстоїть від червоної лінії забудови вулиці в глиб садибного двору і розкішністю своїх форм домінує над навколишньою забудовою вишуканістю свої рис при доволі скромному обсязі.
Розкішні шати архітектурної перлини рукою майстра гармонічно зіткані воєдино відкрита тераса з витонченою кам’яною балюстрадою і напівкругла ротонда під купольним завершенням, напівкругла двоярусна вежа-прибудова та прямокутний ризаліт центрального фасаду. І все це в неоренесансному декорі, що складається з напівколон іонічного ордеру з листям аканту в капітелях ризалитів, масивних профільованих антаблементів, трикутних в фільонках сандриків, архівольтів на імпостах з акцентованим замковим каменем, широкого фризу з ліпним декором «вушна раковина», профільованих лобового карнизу частково великого виносу на модильонах та орнаментованих ліпних вставок рослинного декору.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Симона Петлюри, 15.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті головною, яка в тому числі проходить по Соборній. Далі – поворот в районі Центрального мосту на Магістратську, в першому кварталі перетину якої з вул. Симона Петлюри розташована вілла Боруха Львовича.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім міським — до зупинки «Вул. Соборна» звідки пішки по вулицях Митрополита Могили — Червонохрестівській — Степана Бандери до колишньої польової канцелярії Симона Петлюри.