Святки на українській землі існували за довго до появи християнства. Тисячоліттями зимове сонцестояння, як символ народження нового циклу земного буття, слугувало праукраїнцям знаком до початку веселих святкувань з традиційним обрядовими заходами, колядковими співами, ігрищами та просовою кутею з медом і млинцями, які органічно впліталися в канву слов’янських вірувань про Даждь-бога сонця та душі пращурів-охоронців роду (недарма ж «календе», у різних інтерпретаціях вшанування нового року через призму поклоніння душам померлих пращурів, існувала майже у всіх давніх культурах світу).
Із відвоюванням релігійних позицій християнством, вікові українські зимові святкові традиції замість того, щоб зникнути у вирії буття, стали частиною різдвяних народних гулянь, що починалися зі Свят-вечора 24 грудня і закінчувалися Водохрещею 6 січня. Але відтворювалися вони вже в церковному контексті, що замінив собою культ старих богів. Кутя, ворожіння, ігри з машкарою («козою») та колядування так залишилися в українських святах (хоч час від часу християнські священнослужителі і намагалися їх заборонити як язичницькі); хоч Ісус в колядках замінив Даждь-бога (символ сонця), святі апостоли Петро і Павло — бога Велеса (покровителя домашньої худоби), а Діва Марія стала хранителькою домашнього вогнища Ладою.
Фактично обрядові традиції колядування за тисячоліття не змінили своєї сутності, і починалися безпосередньо за кілька тижнів до сакральної дати з фізичного (прибирання, наведення ладу, викидання мотлоху) та мето-психічного (духовно-магічні обряди обкуруванням ладаном, свічки перед образами) очищення оселі, заміни кухонного начиння повсякденного вжитку накшталт макогону чи макітри та зроблених на святковий час запасів першої необхідності (дрова для обігріву, продукти для сім’ї, їжа для худоби).
А ще підготовчий процес включав в себе обов’язкове створення чоловічою половиною родини так званого «дідуха», символу всіх поколінь роду — ритуального снопу зв’язаного з перших та останнього зжатих цьогоріч колосків пшениці, жита, проса, гілочок плодових дерев та кущів з горіхами-ягідками в оздобленій стрічок, паперових чи засушених квітів. В Свят-вечір дідуха голова сім’ї урочисто вносив до хати з традиційними промовками-побажаннями на наступний рік і, вклонившись, став в красному куті, який він прикрашав своєю присутністю весь святковий період, а після – спалювали в ніч Водохрещі на городі, закликаючи весну та гарний врожай.
Традиційні святкові застілля з дванадцяти страв… і час безтурботних веселощів — вертепи дорослих, які водили «козу» та показували вистави з народження Христа, дитячі колядки з побажаннями здоров’я та щастя в прийдешньому році, обдаровування подарунками і смаколиками — разом все це було покликано забезпечити в новонародженому році родині здоров’я, добробут та злагоду.