Хліб… як багато стоїть за цим словом турботи, праці і безсонних ночей тих, хто саджає, леліє, збирає, випікає його своїми руками. Він — традиційна українська повсякденна страва, виготовлена з житнього (зумовлено більшою врожайністю цієї злакової культури в Україні) борошна з домішками пшеничного, ячмінного, гречаного чи вівсяного на заквасці. Святковий варіант — дріжджова паляниця або урочистий коровай.
З хлібом українець приходить в цей світ («хрестильний калач»), і з ним ж іде в небуття (краєць «на віку» домовини та поминальний). Тому хліб, який називався ще «учиненим», першим ставився на стіл і виконував також обрядові функції побутового захисту родини, виготовлявся зазвичай на хмільному розчині з додаванням попередньої випічки чи вічної закваски (кваші) з борошна та води, що перед тим три дні набувала силу в теплі за щоденного подвоєння обсягу додаванням інгредієнтів.
Випікався в будь-який не святковий день окрім п’ятниці та ночі на п’ятницю (що було пов’язане зі страстями Господніми) такий традиційний житній хліб після гарного вимішування до еластичного стану у добре розпеченій печі на поду (черені), а для запобігання пригорянню – тісто викладали на сушене капустяне листя (сучасний аналог – вощений папір).
У зв’язку з тривалістю процесу зазвичай випікали його раз на тиждень в достатньому для цього терміну об’ємі, чому сприяли самі фізичні якості продукту, з яких найголовнишими були довгий термін зберігання такого буханця (в двічі довший за пшеничний) та стійкість до ураження за високих температур вкрай небезпечною для здоров’я картопляною паличкою, до якої такий не стійкий його «білий» брат.
Повага до величезної праці звела хліб для українців в головний тотемний символ і найбільшу святиню народу, як ототожнення сонця, родючості, добробуту, щастя та й самого життя. Тому змалку дитини закладалися підвалини шанобливого ставлення до найменшого його шматочку: упущений шмат належало, підняти, обдути, поцілувати і з’їсти, бо інакше — ніколи не матимеш краюхи (правило діяло за виключенням поминального обіду та цвинтарної обрядовості), а кріхти не в якому випадку не викидати – віддати домашній худобі чи вуличним птахам.
Під час вимішування та випікання хлібу не можна грюкат, шуміти чи навіть гучно розмовляти, бояк він «зсунеться» і в якості покарання ніколи в цій хаті не «підніметься» як треба. В домівках з дівчатами «на видані» та жінками «при надії» суворо дотримувалося правило неповернення хлібу, навіть недопеченого, до пічки, бо «завертати в піч, то завертатимуть», що означало «довго буде в дівках» для перших або важкі пологи для других. Окрім того досі діє заборона класти хліб у перевернутому вигляді як прояв верху неповаги до людської праці, втім, як і переносити його вулицею не огорнутим хусткою чи рушником (зараз папером чи поліетиленом) чи класти і різати буханець на непокритому столі.