Домівка для української родини – символом нового щасливого життя, в якому мало бути якомога більше добра і радості, якомога менше — негараздів, розчарувань, зла. Саме тому весь процес побудови нової хати від вибору місця розташування до останнього цвяха на даху та розташування меблів всередині новозбудованої оселі в українських народних традиціях був оповитий цілою низкою ритуалів, прикмет та забобонів, більшість з яких дійшли в тій чи іншій мірі до сьогодні.
Так ще на етапі пошуку відповідної фізичним вимогам земельної ділянки (бажано цілинна, не на роздоріжжі, суха, на пагорбі, з виходом до річки чи ставу з одного боку та до вулиці — з іншого, достатня за розмірами для будівництва житлово-господарських споруд, саду-городу і випасу худоби) в гру включалися ціла низка вимог, які перетворювали цю справу на нелегке діло, адже окрім іншого вона мала духовну та фізичну «чистоту», що означало: попередні господарів (за наявності таких) не були пиятиками, хворими, сварливими чи розлученими, попередня хата не згоріла від удару блискавки, худоба охоче «лягає» на її теренах, а також росли дерева.
Коли з пошуками омріяного місця майбутньої домівки було покінчено та всі формальності — владнані, треба було правильно обрати місце для хати, як осередку родинного життя. Для цього ходили за підказкою до ворожок і старих, сіяли жито (де вродило найкраще, там і будували), пускали (де вляжеться) кота, шукали собачі сліди, приглядали де не лягає роса, ніколи не будували на місці попередніх господарчих споруд…
Безпосередньо будівництво обов’язково більшої за попередню хату за площею (щоб родина не зменшилась) починалося до світанку з встановлення на майбутньому покутті (південно-східний кут) чи центрі (місце пічки-сердця оселі) застланого рушником стільця з хрестом, букетом квітів, хлібом з сіллю та склянкою води. Старший майстер відламував поцілуваний коровай на рушнику (останній залишався йому на добру згадку) і частував відламаними крайцями кожного робітника, які запивши гостинець ковтком води зі словами: «Господи, допоможи!», бралися до роботи.
Старшина першим ділом закладав наріжний камінь з прольотом крука та споруджував хрест, який піднімався разом зі стінами вгору (до речі це був єдиний дерев’яний хрест на будівництві, адже на перехрещення палів чи дошок розповсюджувалася сувора заборона як віщуна скорого небіжчика чи важко хворого в новій оселі). Для теплої, гарної та затишної оселі робітників треба було гарно годувати. Перед мостинням підлоги під кожен зовнішній кут будівлі закладали дрібні гроші, зерно, хліб, вино, часник, ладан, іконки, овечу вовну, які мали забезпечити добробут господарям дому.
В останній день будівництва до ощепини на чіпку прив’язували той самий змайстрований на початку справи хрест, букет різнотрав’я та житні колоски, чи як це разом в народі називалося «квітку», з встановленням якого будівництво вважалося офіційно завершеним, господар сплачував робітникам їхній заробіток, а господиня накривала для них святковий стіл. Хоч насправді частина даху над сіньми залишалася не закритою, а частина зовнішньої стіни з боку двору — не біленою (щоб «все зло через них пішло геть», а на ділі — це давало час господарям знайти всі недоробки), які через місяць мав виправити головний майстер.
Зазвичай внутрішнє планування оселі поділялось на дві частини: безпосередньо облаштовану навколо пічки житлову (три або чотири опалювальні кімнати) та господарсько-допоміжну (холодні кімната чи дві та комори з льохом для продуктів), через яку був вхід з сіней та знадвору. Стіни декорувалися настінним розписом, а між зазвичай подвійними віконними рамами влітку закладали пахучі трави, взимку — імітуюча сніг вату з ялинковим гіллям та новорічними прикрасами.
В середині житлової частини одну чи дві кімнати займали спальні, прохідна з пічкою виконувала роль кухні з ослінчиком та буфетом, в головній ж, найбільшій кімнаті по діагоналі від пічної стіни розташовувалося сакральне покуття, де прикрашена рушниками, вбрана різнотрав’ям висіла (стояла на поличці-«божничці») ікона, ладанку перед якою запалювали на свята. Під нею містилася скриня з посагом, вздовж зовнішньої стіни встановлювали парадний стіл, а навпроти, вздовж запічної та сусідньої, розташовувалися лави аби додаткове ліжко, поруч з дверима на стіні висіли полички-шухлядки («м’ясничок»).
В ніч на новосілля до нової хати пускали кота, як головного захисника оселі від нечистого. А зі сходом сонця голова роду (або кум) першим входив до осели з хлібом-сіллю, благословляв з поклоном всі кути іконою, яку залишав на покутті, а сам за рушник вводив господарів до їхньої нової домівки, за якими до оселі входили гості. На вході всіх завіталих найстарша жінка роду посипала житніми-пшеничними зернами змішаними з дрібними монетками (останні збирали дітлахи). Дорослі ж після обкурювання хати ладаном, вугіллям, спаленою овечою вовною, обдаровували господарів подарунками, а ті натомість запрошували за щедро накритий стіл святкувати.