Ще в Пізньому Середньовіччі українці намагалися перетворити Московський золотоординський улус на частину цивілізованого світу, але впровадження правових засад існування суспільства та централізація влади на земле споконвічних людожерів-андрофагів на стільки категорично не сприймалося та викликало відторгнення, що перша і остання спроба закінчилася тим чим і мала — спаленням Москви…
Хоча правителі Московського князівства від першого, Данила Олександровича, який обійняв престол в 1263-ому і походили від молодшої гілки київських Рюріковичів (Юр’євичи), але з часом європейська кров в їхніх жилах на стільки була розбавлена східною, що в ній майже не залишилось цивілізованості. Тому станом на початок XVI століття московський двір перетворився на жорстоку кланово-фаворитну клоаку, в якій більшість суперечок вирішувалися виключно вбивством опонента, а кількість палацевих переворотів на одиницю історичного часу була просто безпрецедентною.
Фактично свій останній реальний шанс на цивілізований розвиток Московія отримала в 1526-ому, коли поруч з жорстоко-войовничим збирачем залісських земель, князем Василем III Івановичем, в наслідок його намагання офіційно увійти в коло європейських правителів з’явилася дружина з давнього україно-киримливського роду Глинських. Олена не тільки подарувала князеві спадкоємця, а після смерті чоловіка, не дивлячись боярські інтриги, стала повноправною регентшею при трирічному Іванові, залучивши для підтримки своєї влади рідню.
Лише за вісім років правління Олени Глинської Залісся отримало грошову реформу, яка уніфікувала грошові розрахунки всередині країни, що послужило єднальним фактором розрізнених до того земель та князівств. Вона боролася за необхідну на той час централізацію влади проти кланово-шкурних інтересів бояр, які нищили зачатки державності, проводила політику налагодження сталих міжнародних зв’язків, розбудови міст і сіл на підпорядкованих землях. В решті-решт проведення реформ, які позбавляли місцеву аристократію впливу, вартували їй життя (ходили затяті чутки, що княгиня була отруєна).
Сім’я Глинських після смерті Олени ще вісім років намагалася при московському дворі в більш-менш цивілізований спосіб поставити Залісся на європейський шлях розвитку за малолітства Івана, але місцева боярська еліта чинила їм такий шалений опір, який врешті-решт закінчився спаленням Москви в 1547 році. Хоч за два з половиною місяці пожеж вигоріло, на жаль, лише третина міста (за прадавньою легендою, щоб переродитися воно ю мало бути знищено повністю та наново переосвячене), самих Глинських з малим князем повсталі тоді ледь не вбили в Вороб’йовому.
Після тих подій українські родичі остаточно були віддалені від Івана IV, але той урок підступності та зради Шуйських-Бєльськтих-Кубинських молодий князь запам’ятав на все життя, продовжуючи політику матері ліберальну на великій міжнародній арені (вперше встановлені торгівельні зв’язки з тогочасними економічними лідерами світу Англією та Голландією), воїнственно-загарбницьку по відношенню до найближчих сусідів (Ливонська війна за вихід до Балтійського моря з приєднанням Казанського та Астраханського ханства) та жорстко-центристську всередині країни з введенням опричнини, зменшенням впливу боярства одночасно з просвітницько-законодавчим впорядкуванням (перша друкарня, Виборна рада, Посольський приказ, виданий Судебник, проведені земська реформа та модернізація армії, скликані перші собори місцевого самоврядування Земський та церковний Стоглавий).
Фактично зі смертю першого московського європейськовизнаного (крім Речі Посполитої) царем-імператором Івана IV так і не спалена остаточно Москва та утримувані нею за допомогою звірячої сили окуповані землі остаточно стала на шлях азійської дичини, з якої вже більше так і не звернула, хоча історія і давала їм цей шанс кілька разів: війна 1812 року, Кримська війна 1856-1857, падіння дому Романових та розвал радянського союзу — там де живе спадок андрофагів, не може існувати цивілізація.