Застиглі, немов за помахом чарівної палички якогось всемогутнього чаклуна, велетенські земляні хвилі, що промайнула віки заколисуючи вкрили м’якою ковдрою родючої землі та степових трав. Вони каскадом прорізують країну наскрізь багатьма лініями одному їхньому таємничому архітекторові зрозумілого напрямку та конфігурації — це чи не найбільша за своїми масштабами загадка сучасності України?
Фактично українські вали — це не унікальний витвір фортифікаційного мистецтва, вони зустрічаються по всій Європі від Польщі до Англії (через Германію, Румунію, Угорщину, Сербію). Але таємниця саме українських полягає в питанні: хто міг втілити в життя на стільки грандіозний за своїм розмахом проект, адже Римська Імперія, якій належать авторство більшості подібних європейських фортифікаційних споруд, до місцевих не має жодного відношення в силу своєї географії (занадто далеко розташовані від імперських володінь).
Цікаво, що в українському епосі збереглося кілька міфічно-казкових трактувань появи валів. Так згідно однієї версії вони з’явилася, як кордон українських земель, під величезною бороною Кирила Кожемяки (більш пізня версія Кузьми і Дем’яна чи Бориса і Гліба) з переможеним цар-змієм в упряжці. За іншою – надра величезних земляних хвиль ховають колись вбитих українськими пращурами при обороні рідної землі тіла велетенських змій. А ще кажуть — то шиї величезного дракона, вбитого давньоруськими богатирями, тіло якого знайшло свій вічний спокій десь в сиві часи під Карпатами. І при цьому кожна з них вкладається в канву історичної назви Змієві (драконів в старо-руських казках теж називали зміями) валів, що розташовані по водоразділам північних річок Вить, Красна, Трубеж, Стугна, Рось. Хоча можлива ця назва пов’язана з пра-Матінкою всіх скіфів — богинею напівжінкою – напівзмією.
Трояновими (Траяновими) ж здебільшого називають південні оборонні ліні, при чому окрім них на українських теренах є чимало відповідних топонімів (Троян, Троянка, Трояновка, Трояново). Не дивлячись на першу асоціацію з Троєю, українським першоджерелом їхнього походження виступав скоріш за все язичницький слов’янський бог-воїтель Троян завжди з мечем в руці на вороному коні, який був головним захисником русинських земель.
Самі Змієви і Троянови вали, які мають вигляд частково розірваних лісами-оврагами ліній (частково навіть паралельних) заввишки до п’ятнадцяти метрі і до двадцяти метрів біля підніжжя, з орієнтуванням схід-захід ниспадають каскадом з півночі на південь, включно Кримський півострів. Раніше вони явно носили фортифікаційний характер, можливо з якимось додатковим оснащенням накшталт спостережних веж.
З огляду на сучасні реалії (більша частина земляних валів була розкопана для оптимізації ведення сільського господарства в ХХ століття) розрізняють одинадцять їхніх великих систем: Затока – Білгород-Дністровського (Нижні), Бендер – Татарбунари (Верхні), Тернопіль — Кам’янець (Приднестровські), Луцьк — Львів — Тернопіль (Волинські), середній Буг — центральна Черкащина (Подільські), правобережжя Дніпра — річка Рось (Київські), в районі Переяслава (Переяславські), від витоків Сули до Сум (Посульські), правобережжя Ворскли та Хорола (Полтавські), Зміїв – Харків (Харківські), Між Азовським та Чорним морями (Кримські або Кимеріські).
Визначеність з авторством велетенських українських оборонних насипів маться лише з Київськими, які простягаються від столиці на південь до річки Рось через кожні 10 — 20 кілометрів — згідно документальних свідчень від 1008 року німецького посланця імператора Генріха II, архієпископа Бруно Кверфуртського, вони були спорудижені за ініціативи Київського князя Володимира Великого, хоча існує імовірність, що він лише доповнив чи модернізував раніше існуючу фортифікаційну систему.
Радіовуглецевий аналіз матеріалів А. Бугая взятих з різних валів в 1980-х, показав часовий розліт віку знахідок від I тисячоліття до нашої ери до VII століття після Різдва Христова, причому про кримську їхню складову можна судити за свідченнями давньогрецького історика Геродота, який жив в V столітті до нашої ери.
З огляду на малодослідженість чи-то Змієвих, чи Троянових волів, що ось вже трете тисячоліття бережуть самобутню душу України від рабства північно-західними варварами-андрофагами, головні таємниці в їх надрах ще чекають своїх ґрунтовних дослідників, відкриття яких можуть переписати всю східно-європейску історію.