Одне народження в сім’ї Івана Шершова, близького друга сталеливарного магната Григорія Олександровича Строганова (чоловіка великої княжни Марії Миколаївни) та управителя графських заводів, гарантувало старшому синові прекрасне та безбідне майбутнє під захистом чоловік царської доньки, що доводився йому хрещеним батьком. Але у примхливої пані-Долі були свої плани на немовля, що з’явилося на світ в блискучій царській столиці зразка 1865 року. Олександр Шершов увійде в аннали перш за все української історії, як талановитий архітектор, творча спадщина якого в тому числі створила самобутній образ сучасних Полтави, Краснограду, Миргороду.
Столично-новгородське дитинство та юність, всуп в двадцять один до Перербузької академії мистецтв, де колись патронесою булацарствена дружина його хрещеного. Після закінчення навчання сім років по тому Олександр з дипломом художника І ступеню та правом виконання архітекторських робіт вважав своїм моральним боргом відплатити, нехай і після смерті Григорія Строганова, своєму покровителю та благодетелю натхненною працею. Він повертається в Нижній та працює на заводі Строганових, створивши знаменитий проект-фурор для Всеросійської художньо-промислової виставки 1896 року (мережчатий чавунолитий павільйон).
На тім досвідчений майстер вважав свій обов’язок виконаним і переїздить до Полтави, де обіймає посаду земського архітектора Губернського технічного бюро, приймаючи участь у чисельних конкурсах проектів на піку місцевого будівельного буму початку ХХ століття, а разом з тим приймаючи участь в благодійницькому проекті князя Урусова з губернської опіки дитячих притулків.
На згадку про талант архітектора Ширшова місту на березі Ворскли лишилися будівлі Держбанку, медичного товариства «Ромашка», Земельного банку, Акцизного відомства, товариства Взаємного кредиту, а ще легким дотиком його геній відбився в просторовому плануванні Губернського земства (зведене за його проектом до підвіконь першого поверху), п’єдесталі пам’ятника Котляревському, в увічненні пам’яті захисникам Полтави і коменданта Келіна (в співавторстві з художником Більдерлінгом та скульптором Обером)…
Нетривала відлучка до Петербургу в 1904-ому, і повернення того ж року, але вже на посаду земського архітектора Константиноградського повіту Полтавської губернії, де він плідно працював довгих сімнадцять років попри розв’язану царським урядом Першу світову війну 1914 – 1918, падіння царського дому Романових та встановлення червоної диктатури на окупованих українських теренах.
Потім будуть Харків, Астрахань… і знов Полтава — наприкінці літа 1924-ого Олександра Івановича радянська окупаційна влада призначає за «губерніяльного» архітектора, яким він не пропрацював і року – посаду скасували, а його самого червоні почали переслідувати в рамках своєї «класової боротьби» з буржуазією. Хоч деякий час йому все ж вдавалося зберегти джерело існування завдяки протекції свого молодшого брата, який прилаштував його до харківської контори «Укрпайбуд», де встиг колишній полтавський архітектор спроектувати будівлю місцевого Радіологічного інституту. Репресивний маховик червоного терору не оминув старшого з Ширшових: спочатку звільнення з роботи, потім арешт, його не стало в страшному 1932-ому, коли Москва вбила через штучний голодомор мільйони українців.