Віра завжди лежить десь за межами раціонального, тому походження майже кожного святого для тієї чи іншої громади місця оповито містичним фльором в квінтесенції чисельних легенд, переказів, міфів…, свідки яких і нині з палким завзяттям готові свідчити перед Богом і людьми про їхню реальність, не дивлячись глибину віків першоподії.
Не оминула ця доля і Свято-Георгієвський на Вінничині, який хоч і не може похвалитися кількістю сивого пилу століть на своєму історичному минулому, але компенсує це яскравістю барв відносно нової легенди своєї появи на світ, тим більше само визначення «печерний» ментально занурює його в ті далекі часи, коли на українських теренах з’являлися перші монастирі вириті завзятими християнськими ченцями на Дніпровських, Дінських та кримських пагорбах.
Так місцеві жителі стверджують, що пройшли роки і роки, перш ніж Митрофан Коленчук зрозумів натяк небес, які раз-у-раз на одному і тому самому місці являли йому вогняний стовп, коли він прямував Уманським шляхом. Навіть слова примарного старого, який з часом почав стрічати його на південно-західній околиці села з наполегливою вимогою почати нарешті будівництво храму на вказаному місці, не одразу спонукали тоді вже не молодого чоловіка до активних дій.
Коли ж він нарешті зважився взятися до справи, жителі Кочежинців натхнені містичними видіннями в переважності своїй взялися допомагати богоугодній справі: хто з лопатою в руках, а хто годуючи старанних працівників. Під молитовні співи з небесною допомогою справа швидко просувалася, і ось вже в 1907-ому Митрофан отримав благословіння від вищого духівництва на спорудження справжнього монастиря в камені.
Церковний дзвін, що лунав просто з-під землі, та видіння святого старця, які бачили і чули чисельні зайняті на будівництві робітники, перетворили майбутній монастир на місце паломництва за довго до його офіційного закінчення, тим більше що околицями швидко поширилися чутки про живильні властивості води з місцевого джерела.
От тільки з назвою не склалося — в липні 1914-ого в своїх імперських амбіціях царська Московія самовпевнено полізла в пекло Першої світової, зануривши у війну українську землю. Свою ж перемогу православні архіреї вирішили наперед викупити у Бога, освятивши нову кочежинцівську святиню на честь святого Георгія Переможця, хоч це не допомогло — ту війну кремлівці програли, їхній царський дім рухнув, а владу в країні захопив скажений червоний люмпен, храм ж був просто знищений.
Підземний дзвін мовчав всі довгі десятиліття червоно-московської атеїстичної окупації. Лише коли над Україною в 1991-ому знов здійнялися перші промені сонця Свободи, як кажуть віряни, на цю землю знов пало Небесне благословіння, а разом з ним повернулися ті, майже позабуті за століття ознаки святості цього місця: люди буцімто почали чути дзвони з-під землі, а вода з джерела, де колись Митрофан бачив вогняний стовп, поновила свою цілющу силу. І потяглись знов до Кочежинців паломники, щоб доторкнутися до тієї магії святості, а церква почала відбудову свого монастиря під колишньою назвою, хоч жіноча обитель на честь войовничого Георгія Переможця і викликає де-який подив у обивателів.