Розкіш палаців наповнених шедеврами мистецтва та літератури в оточенні пишних паркі з екзотичними рослинами, по затишних алеях яких з парасольками від жарких сонячних променів в руках розгулюють витончені панянки в вишуканих сукнях і гарцюють на на тонконогих рисаках кавалери з витонченими манерами… От тільки весь той романтизм європейського Середньовіччя — сильно прикрашена картинка, намальована сучасниками крізь свою призму ідеальних уявлень і мало відповідаюча реальності, яка була геть інакшою.
Бруднющі вузенькі криві міських вулицьвулички залити нечистотами, в яких іноді за потужного дощу міг потонути вершник разом з конем, адже водогону, каналізації та зливних стоків в тодішніх європейських містах не існувало. Самі будинки, що стояли суцільною стіною обабіч, представляли собою непоказні споруди холодні взимку та перетворені на пекло жаркого літа, позбавлені будь-яких естетичних прикрас і здебільшого топлені «по чорному». Не далеко пішли від них і прославлені, сповнені протягів та холоду замки, підлогу яких хоч для якогось тепла вистеляли соломою (до весну вона вся спрівала). Тут же бігали чисельні вуличні собаки використані в якості живих грілок, бо каміни не давали і сотої дещиці потрібного тепла в зимові холоди. Саме тому верхній одяг та взуття жителі європейського Середньовіччя скидали лише в ліжку (в Англії досі існує закон, за яким чоловік має розлучитися з дружиною, якщо вона має холодні ноги). І це при затишних теплих оселях українців, де пічка з грубою опалювала одразу кілька кімнат, де підлогу підмітали та мили кілька разів на тиждень, де вуличне взуття залишали біля входу, перевзуваючись в домашні капці, а влітку бігали в хаті босоніж.
Гігієна в Європі знаходилася на наднизькому рівні, звідти і чисельні епідемії-мори, під час яких знелюднили цілі міста. Адже воду тоді не любили, вбачаючи в ній першоджерело всіх тогочасних хвороб, тому європейці не купалися і не мили волосся; в кращому випадку в оселі була зайва миска води для умивання, хоча зазвичай руки після їжі обтирали просто об чисельних собак, які поруч із столом і випорожнялися, як і самі господарі (адже здебільшого туалетів в замках не передбачувалось при великій кількості закутків). За документальними свідченнями в перуках французької шляхти миші водилися ще в XVIII століття, що до бліх та вошів — і казати годі. В Україні ж часів Київської Русі ритуал миття тіла від народження (омивання бабкою-повитухою тільки-но народженого немовляти) до останнього обмивання покійного вже був частиною споконвічних вікових традицій пращурів з обов’язковим щоденним умиванням та щотижневим купанням.
Правил та норм етикету в тогочасній Європі не існувало як таких: випускати гази і звуки за столом — норма, замість столових приборів та тарілок — в кращому випадку ніж та окрема дошка, серветками для витирання рук не користувалися — для цього існували ті самі собаки з їхніми язиками та хутром, непристойні жарти в вищому світі — повсякденна рутина, гучна музика, крики і бійка — основна розвага застілля. В той час, як український сімейний стіл взагалі був священним предметом, за який сідали з вдячністю до хлібу насущного, вимитими руками-обличчям на знак поваги до себе і інших, із суворою забороною використовувати його не за призначенням (для приготування їжі чи розбивання великодніх писанок-крашанок використовували окремий пристолик). Для рук у українців в кожній хаті був набір рушників (для свят — вишиті, обрядові) і набір персональних столових приналежностей для кожного.
Освіта та академічні знання в середньовічній Європі була виключно прерогативою духівництва та обмеженого кола науковців, її наявність чи відсутність мало турбувало шляхту (тим більше жіноча освіта), та й писані вручну книги Середньовічча коштували занадто дорого. В той час, як в Україні високо цінувалася закарбована на папері мудрість віків. Саме тому високооосвічена, гарно вихована та володіюча п’ятьма мовами Анна Ярославівна так вразила французький двір Генриха І.
Але не тільки цим славилася українська земля в Європі зразка початку ІІ тисячоліття: відмінна зброя та амуніція (виготовлені русами мечі та кольчуги торгувалися на арабських, дамаських, сенеціанських, антіохських ринках в позиції товарів класу люкс), витонченістю скіфських ювелірних прикрас і зараз захоплюється весь цивілізований світ (чого варта лише одна унікальна Золота Пектораль), популярна легка та практична тканинка з льону так і називалась «русинська», експорт з Київської Русі книг та хмільних медових напоїв взагалі був під забороною (дістати можна було лише контрабандою за шалені гроші, або як дуже коштовний подарунок), а шахи пересічні українці опанували на століття раніше європейської шляхти.
І хоча княжа Україна вже наприкінці І тисячоліття була високорозвиненою країною зі всіма ознаками сучасної цивілізованості (християнство на думку сучасних дослідників прийшло на Русь на кілька століть раніше за офіційно визначену дату, адже згадки про «хрещення 988 року» немає в жодному місцевому чи іноземному документі відповідного часу), сучасні європейські історики і досі вперто використовують фальшиві московські наративи про «дику» Русь