Бунтівний волелюбний дух, який вів його за собою все життя попри всі намагання московської окупаційної влади під триколорними чи кумачевими прапорами вгамувати цю безмежну жагу до свободи та нескореність долі. Народжений в московському громадянстві він помре за українські ідеали, щоб перетворитися на одну з легенд «розстріляного відродження». Кость Буревій — нескорений літературний сатирик-містифікатор, який все своє життя йшов до усвідомлення московського коріння всіх зол на землі.
Доля призначила йому народитися українцем в чужому йому російському сільському середовищі на окупованій воронезькій Слобожанщині, хоч коштів та свідомості багатодітних батьків йому всеж-таки вистачило на чотири шкільних класи. Кость рано усвідомив відповідальності за власну долю та існуючі соціальної нерівності суспільства.., тому-то і лави соціал-революціонерів в п’ятнадцять, і полум’яна боротьба на сторінках підпільної партійної преси, за що врешті-решт він був перший раз арештований в 1905-ому.
Але то була лише перша щабель на шляху небайдужого поета-патріота, на якому йому потрібно подолати не лише фізичні випробування московською каральною системою, а й сходження до вершин самовдосконалення, адже не зламатися у в’язниці — це одне, а продовжувати самоосвіту за допомогою таких самих борців за свободу в неволі – зовсім інше; це і вимагає значно більшої мужності та стійкості. Шість років, вивчені польська і французька, здані екстерном екзамени на отримання гімназичного атестату і вдало пройдені вступні випробування на Вищі комерційні курси в 1911-ому…
Закінчи Буревій ті курси, і українська література не отримала би унікальне надбання гостро-сатиричної добірки його творів. Але новий арешт того ж року зробив свою справу, економічну освіту він так і не здобув, пішовши вже прокладеною його пером мистецькою стежкою, хоч це і не позбавить його від переслідування владою.
Ні, ідилічна юнацька віра у відновлення соціальної справедливості через політичну боротьбу підживлена Лютневою революцією та більшовицьким переворотом 1917-ого для Костя в есерських лавах тривала ще п’ять років. Поки після придушення більшовиками очолюваного ним Поволзького повстання і арешту весь флер боротьби за ідею для нього остаточно не розвіявся усвідомленням, що новий режим під червоними прапорами — те саме підтримуване більшістю московитів зло, тільки перефарбоване; та й сил на активну фізичну боротьбу у хворого на туберкульоз кісток Буревія вже не вистачало.
Але ж йому було лише тридцять три, все життя попереду… тому він знаходить нову для себе мету — відродження України через культурно-освітній чинник та боротьбу з більшовизмом за допомогою свого літературного дару. Він веде гострі дискусії та висвітлення злободенних соціальних питань владного режиму через сублімовано-алегорічні образи своїх творів , що помножене на есерівське минуле прогнозовано веде до нагляду та періодичним каральним заходам з боку радянських катів з НКВС. Кость поставив своєрідний рекорд, відмітившись в різні часи арештантом в шістдесяти восьми в’язницях по всій Московщині.
Закінчення в 1928-ому української історичної драми «Павло Полуботок» з її: «О! Тепер я добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!», стало для Буревія точкою не повернення – піддають наджортокій «анафемі» (і це в країні переможного атеїзму), твори під власним його ім’ям не наважується друкувати жодне радянське видання. Випадкові заробітки не надто рятують його сім’ю. Скрута стає такою, що йому доводиться продати найцінніше, що у нього є — другу за цінністю в Україні театральну бібліотеку та власну друкарську машинку.
Із остаточним оформленням червоної диктатури (в тому числі через значне послаблювання українського руху опору штучним голодомором зі знищенням мільйонів) в 1934 году московський режим починає розкручувати свій маховик політичних репресій, одними з перших жертв якого впадуть тридцять чотири українських письменника з числа тих, кого нащадки назвуть «розстріляним відродженням»; в їхньому числі був і Костя Степановича.
Його арештували восени 1934-ого по абсолютно сфальсифікованої справи «українського центру білогвардійців-терористів». Але Буревій так залишився до кінця нескореним, піднявши хвилю останнього опору засуджених на смерть з прокльонами московським катам та пророцтва неминучої розплати прямо там, в залі суду, після винесення смертного вироку від представників фарсу під назвою «радянське правосуддя». Щоб вгамувати протестувальників радянським міліціянтам довелося повалити безвинних жертв судового свавілля на підлогу і виносити з судового залу до останнього їхнього місця перебування по одному.
Костя Степановича розстріляли на світанку 15 грудня 1934-ого в київському Жовтневому палаці з похованням в братній могилі на Лук’янівці. Реабілітації на батьківщині його доброму імені довелося чекати два десятиліття, а творчості — взагалі до падіння радянської окупації, хоч донька Оксана в 1949-ому видала збірку його врятованих творів в далекій Америці з метою увічнити пам’ять про бунтівного співця української Свободи.