Невблаганний Час крізь віки і віки безкінечних війн, переворотів, пожеж, московських фальсифікацій та темного мракобісся залишив не так вже і багато розкиданих по всіх віддалених куточках Європи документальних джерел корисних для дослідження біографії історичних постатей тисячолітньої давнини, що помножене на різномаїття мов та відсутність в той час уніфікованого трансліту, перетворює дослідницьку працю істориків в цій сфері на довгий і заплутаний квест з доволі примарним результатом наприкінці.
Тому з навіть з тих ста трьох відомих на зараз українських князівен роду Рюріка доля лише вісімдесяти восьми з них має різний ступень документування. у решти – відсутні навіть власні імена, тому вони на зараз проходять лише тінню в сучасній історії, хоч були різного ступеню родинних зв’язків з тими, хто перетворив Русь-Україну на одну з провідних країн середньовічної Європи, породичатися з правителями якої вважали за честь королі, царі і імператори. І найкращим доказом цього служать ті династичні шлюби (інструмент зовнішньої політики), які мали місце бути і інформацію про які ще бережуть літописні сторінки. Вони офіційно носили титул правителек державних утворень в різні часи в різних країнах, часом не залишивши по собі окрім цього факту більше жодного документального сліду, тому логічніше розмістити імена українських князів за алфавітним ранжиром.
Агата Ярославівна (Гафія, ) ( – після 1067), що за свідченнями англо-саксонських та французьких середньовічних хронік, в тому числі Вільяма Мальмсберійського та Альберіка де Труа-Фонтена відповідно, була донькою князя київського Ярослава Мудрого та другої його дружини шведської принцеси Інгігерди (донька шведського короля Улофа Шетконунга), онукою Володимира І Святославича, сестрою королеви угорської Анастасії, племінницею польської королеви Добронеги. І хоча її чоловікові, англійському королеві Едуарду Вигнанцю, як і його єдиному спадкоємцеві, сину Едгару Етелінгу, не пощастило фізично очолити свою країну через данську навалу та підкорення Англії військами Вільгельма Завойовника, через їхню з Агатою доньку, Маргариту Шотландську, кров в том числі київських князів передалась представникам правлячої і донині англійської династії.
Агафія Святославівна (між 1190 та 1195 — 1248), донька князя волинського і перемиського Святослава Ігоревича (сина легендарного Ігоря Святославича) та княгині Ярославни Рюриківни, десь між 1207 та 1210 роками стала дружиною князя Мазовецького та Куявського Конрада І, який в час феодальної роздробленості двічі очолював польську державу через прийняття титулу герцога Краківського. Діти Агафії та Конрада стали спадкоємцями Мазовецького та Куявського князівств, а нащадки — представниками австрійської імператорської, польської (їхній правнук Казимир ІІІ) та іспанської королівської династій.
Агрипина Ростиславівна (Грифіна) (1248 — 1305/09) — галицька князівна по батькові, князеві Галичини, банові Мачви і Славонії, самопроголошеному цареві Болгарії, Ростиславу Михайловичу та донці угорського короля Бели IV, Анни, сестра королев чеської Кенегунди та болгарської Єлізавети, спадкових банів Мачви і Славонії Бели та Михайла. Одруження в 1265 році Агрипіни з вроцлавським князем Лешеком ІІ Чорним через чотирнадцять разом чоловіком звело її на верховний польський княжий престол. Цей шлюб був бездітним через імпотенцію Лешека (про що було офіційно оголошено), ситуацію не виправило і лікування у тогочасного провідного краківського ескулапа.
Анастасія Ярославна (1020/1028 – 1074/1094), дочка князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини Інгігерди, онука короля шведського Улофа Шетконунга та князя київського Володимира Великого. Укладений в 1046 році династичний союз з Андрашем І (Ендре, Андрієм), одним з опальних представників династії Арпадів, вже за рік дивом приніс Анастасії угорську корону, яку вона незніматиме тринадцять років. Їхній син Соломон І врешті-решт успадкує батьківський престол, Давід стане угорським князем, а Аделаїда посяде богемський трон разом зі своїм чоловіком Вратиславом II.
Анна Святославівна ( – 1418), що доводилася донькою нащадку молодшої гілки київських князів Мономаховичів – Ростиславичів, учаснику Ольгердівського походу проти Московії, великому князю смоленському Івану Олександровичу, через двадцять два роки після одруження у 1370-ому законним шлюбом із князем городенським Вітовтом Кейстутовичем (походив з Гедиміновичів) стане королевою Великого князівства Литовського, як головного призу у громадянській війні проти Ягайла. Причому та перемога Вітовта без підтримки та сприяння дружини була б неможливою, адже саме вона організувала його втечу з Кревського ув’язнення, тому лаври переможця належать Ганні в не меншій мірі. Їхня єдина донька Софія потім займе московський престол, як дружина Василя І та регент при їхньому малолітньому синові Василі ІІ.
Анна Ярославна (Агнеса Київська, Анна Руська, Регіна) (1032 — 1075/1079), найменша донька князя київського Ярослава Мудрого та шведської принцеси Інгігерди (донька короля Швеції Улофа ІІІ Шетконунга)— найзнаніша в світі князівна-українка на іноземному престолі, онука Володимира Великого, сестра королів угорської Анастасії Ярославівни, англійської Агати Ярославівни та норвезької, потім данської Єлизавети. Руки високоосвіченої київської князівні (Анна знала щонайменше п’ять мов) посланцям французького короля Генріха І довелося добиватися довгих дев’ять років, поки 19 травня 1051 року в Реймському соборі був офіційно освячений їхній союз. Їхній перший син Філіп І успадкував батьківську корону в семирічному віці, другий — помер підлітком, третій — знаний в історії, як вермандуанський граф Гуго Великий, очільник Першого хрестового походу, а донька Едігна (Емма) — визнана католицькою церквою блаженною.
В’ячеслава Всеволодівна (Верхуслава) (1125 — 1162), донька навгородського князя Всеволода Мстиславича з Мономаховичів, онука київського князя Святого Мстислава І Великого, правнучка Володимира Мономаха. Вона в 1135-ому дванадцятирічною стала дружиною одного з менших синів князя Польщі Болеслава III Кривоустого, Болеслава, який через рік після їхнього вінчання успадкував титул князя мазоветського. І хоча перспектива сходження на великопольський престол була для Болеслава Кучерявого вельми примарною, інтриги матері та громадянська війна вісім років по смерті батька подарували йому польську княжу корону, Верхуслава того року відсвяткувала свій двадцять перший День народження. Їхні діти: Болеслав помер шістнадцятирічним, Лешек успадкував родовий мазовецький престол, а донька — повернулася на батьківщину матері дружиною князя Василька Ярополковича.
Вишеслава (Вислава)_ (1047 — 1089), яка точно згідно Густинського літопису доводиться онукою київському князеві Ярославу Мудрому, а ось з батьком хроніка не дуже допомагає визначитись — за однією версією ним був князь чернігівський Святослав, за іншою — його молодший брат, князь смоленський В’ячеслав. Двадцятирічною княжна була видана заміж за тоді ще польського князя Болеслава, сина короля Польщі Казимира І Відновителя. Разом з чоловіком Вишеслава була коронована на царювання в 1076 році, хоча при владі подружжя протрималося лише три роки, а потім було повалене братом Болеслава, Владиславом І. Болеслав II Сміливий (Щедрий) так і помер вигнанцем в Угорщині. Їхньому єдиному синомі Мешку, князю польському, довелося пережити батька лише на вісім років (був отруєний на великосвітському бенкеті).
Ганна Іванівна (Софія) ( – після 1471), князівна тверська (батько Іван Іванович з Володимиро-Суздальських Рюриковичів) побралася з десь між 1430 та 1431 роками з шістдесятирічним великим князем литовським Свидригайло Ольгердовичем, ставши правителькою Литви. Але за рік влада її чоловіка була повалена, а сама вагітна Ганна опинилася полонянкою в заручниках у Сигізмунда Кейстутовича. Спадкоємець Свидригайла та Ганни, народжений наприкінці 1432-ого імовірно через стрес матінки через всі ці події помер немовлям, а вона пережила свого чоловіка в дарованому Давидовому-Городку на багато-багато років (померла між 1471 та 1484 роками).
Гремислава Луцька (імовірніше Інгворівна) (1185/1195 – 1258) точно походить з Рюріків, хоч історики називають претендентами на її батьківство цілих три українських князя: князя луцького Інгвара Ярославича, старшого сина князя белзького Всеволода Мстиславича, Олександра, та князя новгородського Ярослава Володимировича. Як і з батьківством суперечлива інформація і щодо дати її вінчання з князем польським Лешеком І Білим — за одними даними це був 1207, за іншими — 1220 рік, хоча в обох випадках наречений знаходився при верховній польській владі як князь краківський (в його правлінні було два періоди безвладдя). Після загибелі Лешека Гремислава була оголошена регентом при їхньому однорічному синові Болеславі, який увійшов в історію як Сором’язливий, посівши батьківський престол в сімнадцять і правив ледь не найдовше за всіх в історії Польши періоду феодальної роздробленості — тридцять шість років, до самої своєї смерті. Ось тільки спадкоємців він не залишив, ставши останнім з П’ястів Малопольщі.
«Продовження:/uk/4295/ukrayinski-knyazivni-na-ievropeiskikh-prestolakh-chastina-druga…