Українські традиції святкування Нового року

Новий рік — свято надії нового початку, позбавленого всіх горестей та печалів минулого з вірою у вселенське всепробачення, в якому не знайдеться місця спокуті колишніх гріхів, які розчиняться в світанковому мареві святкової ночі. Недарма цей день вважався одним з найголовніших в українському народному календарі; до нього довго готувалися, його пишно святкували і зараз він продовжує бути одним з найулюбленіших для мільйонів і мільйонів у всьому світі, як духовна єднальна ланка між минулим і майбутнім.

Містика новорічної ночі, коли за твердженнями езотериків та «непростих» відкривається портал між двох світів, творить на грішній землі всілякі дива і трапляється неможливе. Саме тому навколо цього свята в українській культурі існує так багато повір’їв, прикмет та забобонів.

Так вважається, що гарне проведене свято — запорука вдалого майбутнього року («як стрінеш Новий рік, так його і проведеш»). Тому на столі мають бути представлені лише найкращі страви з усіх видів продуктів (злаки, м’ясо, риба, молоко, овочі, фрукти) і кількість їх має не меншою ніж дванадцять, щоб сподобатися кожному місяцю наступного року і він міг знайти серед частування щось своє, віддячивши господарям взаємністю в свій час. І провести цей день треба без сварок в доброму гуморі.

Колективними народними спостереженнями за минулі століття була виведена аксіома, що визначальними для наступного року є шість останніх годин 31 грудня та стільки ж — перших 1 січня, і кожна година відповідає своєму місяцю (шоста година вечора — січень, сьома — лютий і так далі), тому за прикметами всі клопоти і турботи включно з вбранням, приготуванням їжі, прибиранням та поранням з худобою бажано закінчити до вечора. Звідти ж походить українська традиція сідати за сімейний святковий стіл для «проводжання Старого року» о 18-00, а рівно опівночі — загадувати бажання та випивати келих шампанського, а молодята мають під дзвін бокалів поцілуватися, щоб одружитися в прийдешньому році.

Із суворих заборон при стрічанні Нового року: одягати старе вбрання (весь рік в старих лахах ходити), суто жіночі посиденьки чи самотність (весь рік без кохання та порозуміння з боку протилежної статі), скромний стіл (весь рік в злиднях), позичати гроші та виносити сміття (весь рік або в боргах, або з порожніми кишенями), спати (щастя проспиш).

І хоча зараз українці стрічають Новий рік разом з усім світом 1 січня, національні традиції, які походили ще від праслов’янських пращурів, згідно логіки життєвого циклу (в якому зима — це сон забуття, а весна — пробудження та відродження природи) святкували його навесні в день весняного рівнодення, в ніч з 20 на 21 березня. Так за статутом Луцького чернечого братерства від 1623 року чітко зазначений початок нового року в «неділю Антипаски», у цеховиків середньовічного Києва та Львова – на весняний сонцеворот, хоч в Чорнобилі вони обирали цехове керівництво в перший день свого нового року, в понеділок на Фомін тиждень, а семіполківці — на Великдень.

Причому за документальними свідченнями та переказами ці традиції весняного святкування ще на початку XVII віку мирно уживалися у українців з активно використовуваним за наказом польсько-литовської влади з XІV століття Юліанським календарем, що призводило фактично до стрічання того самого Нового року двічі.

Через три століття традиція подвійного святкування приходу нового року в Україні набула другого дихання, але пов’язане це було вже з переходом Української народної республіки на Григоріанський календар 25 лютого 1918 року — так з’явився святкований з 13 на 14 січня Старий новий рік (яким би оксюмороном це не звучало), що фактично перетворило двотижневий проміжок між цими двома святами (а разом з Різдвом – тритижневий) на єдиний затяжний марафон урочистостей – гостей — подарунків та пишних застіллів.

31-12-2023 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.