Ніч року, адже грудень має найкоротший світовий день з усіх місяців, триває всього тридцять один календарний день, а здається – цілу вічність. Ніч міняє ніч з нетривалими проміжками сірих сутінок за вікном, де світанок непомітно переходить в захід, і все це під акомпанемент завивання холодного вітру та тріскіту лютого морозу за вікном. Недарма ж українські пращури наділили його такою великою кількістю барвистих призвіськ в різній вимові, накшталт: Вітрозим, Зимник, Казидорога, Мостовик, Мочарець Просинець, Річкостав, Студень, Тріскун, Трусим, Хмурень, Щипун… Офіційна ж сучасна назва «Грудень» походить від чисельних грудок снігу, що з’являлися по всіх полях та вісях («Грудень рік кінчає, а зиму починає», «Грудень око снігом радує, а вухо морозом рве», «Прийшов грудень, приніс студінь», «Грудень землю гудить, а хату студить»).
До речі Просинцем його прозвали, бо для гарного врожаю наступного року за народними прикметами в перший місяць зими на поля мав щільно лягти сніг, тому люди і просили у нього снігу, та побільше («Як в грудні сніг заляже, так і в серпні жито зляже», «Грудень сніжний — хліб буде пишний»). Ще з прикмет: сухий він віщує бездощові весну-літу, поява снігурів — до затяжної зими, як Грудень м’який — то Зима тверда, якщо в перший тиждень грудня погода стала — зима буде довготривала.
Українська народна мудрість з давніх-давен вигадала свій коктейль бадьорості для підтримання життєвих сил, який мав допомогли пройти цей важкий період до Сонцева Різдва (22 грудня – день зимового сонцестояння, відколи через день вже виросте «на горобиний скік», а за тиждень — «на заячий») — це свята та підготовка до них з їхніми веселощами, байдикуванням, щедрим столом, починаючи від Введення і аж до Василя-Маланки (Хай все добре народжується, а погане — іде геть»).
В старослов’янській культурі він був присвячений Сварогу (богу Роду, що дав життя всьому сущому на землі), містичний ореол якого помножений на закінчення річного природного циклу та початок нового, коли межа між двох світів найтонша, став приводом для народження чисельних українських ритуалів, забобонів, народних прикмет, а також вважається найкращим часом для ворожіння та гадань (особливо на Стрітення, Різдво та Маланку). Останні які мали на меті забезпечити їх виконавцю в наступному році здорову родину, заможність, добробут, великі стада худоби, щедрі врожаї та лад у справах сердешних, як запоруку всього вищезгаданого.
Грудень в українській народній уяві — то середній син королеви-Зими, причому як найулюбленіший, він займає місце на троні поруч зі своєю всемогутньою матінкою. Білі-білі волосся, борода, брова, вії… його блакитно-прозорий як лід погляд за повір’ями сковує саму людську душу, а неодмінний посох в руках одним дотиком перетворює тіло на кригу. Але разом з тим він 24 числа за руку приводить в цей світ молодого Божича-Сонце, який весь прийдешній рік буде опікуватися землею, людьми та всім живим – саме тому традиційно за святковий стіл на Щедрий вечір голова українського сімейства обов’язково має покликати Зиму з Морозом та самого Грудня.