«Субота — не робота» – всі тисячоліття накопиченого українського досвіду народна мудрість уклала в цю лаконічну фразу, яка в іншій інтерпретації залежно від регіону ще звучала, як «Субота — робити знеохота» чи більш розлоге «Субота — робити не охота: помий, помаж та й спати ляж». Хоча лінгвісти поводять її традиції та ім’я від єврейського «шабат» чи «сабат» (сьомий день в Торі, протягом якого пророк Мойсей не велів працювати).
Українські вірування твердять, що навіть матінка-Природа по суботах відпочиває, тому буцімто діти народжені цього дня не будуть мати продовження роду чи-то через безпліддя, чи — перешкоди долі, яка «полінується» промальовувати їхній життєвий шлях крізь всі терени обставин. Хоч шлюби, укладені в шостий день тижня вважаються дуже вдалими (бо «укладаються на Небесах»), тому традиційно урочисті церемонії (розпис, вінчання) українські пари намагаються призначати саме на суботу, бо цей день під особливим захистом пращурів роду.
Не дарма ж поминальні дні (на Хомину, перед Трійцею, на Дмитра, Передкузьмину, Передмихайлову…) припадають на суботу. Але разом з тим це накладає додаткові обмеження на дозволену роботу, якою не в якому разі не можна було потурбувати та образити родових духів: мазати та білити пічку-їхній домашній осередок, варити дубільний кушнірський розчин (дуб – тотемне дерево пращурів), чистити пічку чи золити тканину (забирати у померлих їхнє). Натомість віталося допомога нужденним та роздача поминальних гостинців, цукерок чи калачів.
Благословенною роботою, окрім молитов, цього дня вважаються священні для кожного українця жнива та прибирання, яке у справної господині завжди на часі. Загалом в суботу гарно закінчувати раніше розпочаті справи, бо в іншому випадку доведеться «ще десять субот їх закінчувати». Ну і звичайно наведення ладу в особистій гігієні-чистоті-красі в суботу були в великій пошані, адже стріти недільні церковні урочистості (відвідини церковної служби вважалися обов’язковим ритуалом) та неодмінні походеньки по гостях після цього український народний етикет вимагав в найліпшому вигляді, «з’явитися перед Богом та людьми в пристойному виді».
Некваплива планета-покровителька суботи, Сатурн, за сучасною астрологією сприяє духовним та тілесним практикам самовдосконалення души і тіла (вважається, що під вечірні дзвони краще ставити немовля на ніжки, щоб воно почало ходити), але протидіє всією силою своєї енергетики будь-яким новим починанням, в тому числі подорожам, та державним апаратчикам з силовим блоком, що живе за рахунок українського народу.
А ще вважається, що вдалій суботі пасують сині кольори, тому бажаючим гарно провести день в якості амулетів-оберегів рекомендується вдягти будь-який елемент вбрання чи аксесуар якогось з їх відтінків від небесної блакиті до темно-бузкового чи кольору «воронячого крила».
Завдяки підвищеному благосклонності небесних сил, чи-то через зведення до мінімуму їхніх турбот людським неробством, чи розчулення вшануванням їхньої блакиті, саме суботній день вважається найсприятливішим в прощенні гріхів та фінансових питаннях. Особливої милості на майбутнє в грошових питаннях заслужать ті, хто віддасть чи отримає давній борг між п’ятничним та суботнім заходами сонця. Вважається, що хатні прибирання цього дня також сприяють затримці-накопиченню грошей в оселі.
Цікавою українською прикметою є придбання саме шостого дня тижня собак, зокрема мисливських, що буцімто обіцяє подарувати їхнім новим господарям відданого чотирилапого друга, помічника і захисника на все життя, до того ж безпроблемного в плані здоров’я та характеру.
З суворих заборон на суботу українські традиції накладали на: прання (все щастя випраєш), білиння-фарбування хати (щасливу долю забілиш), стрижку нігтів (до стрічі в неділю з нечистим), вживання часнику (небіжчики насняться). До того ж сни в ніч з п’ятниці вважалися пророчими, тому поганий – треба обов’язково комусь розповісти до опівдня (щоб не збувся).