Коли на носі вже різдв’яно-новорічні свята, і час в передсвяткових клопотах пролітає як мить, дуже важко викроїти хоч хвилинку на підготовку домашніх прикрас. Тому в українській культурі здавна існував для прикрашання оселі спеціальний день, на Гната (19 грудня), в який серед цих турбот, з огляду на сувору заборону збиратися на Різдво та Новий рік суто жіночо-дівочим колом, у подружок-коліжанок була остання нагода в старому році провести час разом в веселих посиденьках за виготовленням новорічних прикрас.
Так традиційно 19 грудня дівчата та жінки таємно збиралися в гарно прибраній хаті однієї з господинь зі своїми, спеціально приготованими для цього матеріалами (стрічками, нитками, колосками, пір’я, житніми стеблинами) та власноруч приготованими для вечорниць смаколиками.
За дружніми посиденьками в руках майстринь народжувались павучки-віщуни (об’ємні форми зі скріплених разом геометрічних контурів створених з’єднанням шматочків житніх стеблин за допомогою просунутих крізь їхні порожнини ниток, які підвішувалися на довгий кінський волос до сволоків хати і рухалися від будь-якого дмиху повітря), янголочки-хрестики захисту (контурні мереживні фігурки виготовлені за допомогою зв’язування ниток та прикрашання стрічками, якими прикрашалися обабіч дверні та віконні отвори всередині хат для магічного захисту на період свят), їжачки-домовички (виліплені з глини або тіста фігурки щільно прикрашені колосками, що після висихання заготовки створюють ефект «голок»), голуби миру (глиняні форм у вигляді птахів прикрашені пір’ям, які виставляли між подвійними віконними рамами), ляльки-обереги з соломи на підвіконня.., які забиралися додому і використовувалися для прикрашання власної оселі. В народі так і казали: «На Гната і хата вбрана до свята».
При цьому цей день вважався небезпечним через розгул нечистої сили, тому зранку господар обходив з іконою та молитвами по черзі всі кімнати хати та своє подвір’я з господарчими спорудами, після цього чоловіча половина родини займалася передріздвяним наведенням ладу в господарстві (зазвичай поза межами оселі-суто жіночої єпархії на цей час: рубали дрова, складали стоси, підправляли паркани, лагодили сані) та обов’язково кололо святкову свиню.
У дітлахів на Гната були свої, не менш важливі обов’язки — вони мали вивчити колядки-щедрівки до майбутніх свят та струсити якомога більше снігу з гілля кущів та дерев, що пророкувало родині заможне життя-буття в новому році та щедрі врожаї.
Із заборон на 19 грудня у українців побутують на: позичання грошей (до злиднів), прання та прядіння (не буде врожаю), сварки (пивічати нечистого), миття-купання (щастя змиєш), відмову нужденим (сам немічним станеш).
Відбиток трагічного кінця святого цілителя Гната, якого буцімто малим носив на руках сам Ісус і якого за віру кинули на розтерзання голодним левам, своєю похмурою тінню накриває цей день, хоч і з промінцем надії на скорий новий початок з прийдешніми святами. Тому для моральної підтримки жіноча стать збиралася купи, дітлахи носилися юрбою, а чоловіки виконували свою природну роль — захищали свій світ від нечистого з сакральним жертвоприношенням прадавнім богам у вигляді заколотого кабанчика (з християнської точки зору це трактувалося, як помста за страту святого).