Вона приходить з повним кошиком щедрих дарів світанковим прохолодним подихом, срібним павутинням з крапелькою роси на гіллі, лінощами сивих туманів, зміною забарвлення листочок за листочком дерев, квітів, трав… Жадають її приходу, як мани небесної, спекотними літніми польовими днями, щоб нарешті відпочити від праведної праці, що триває від світанку до захід-сонця день за днем, місяць за місяцем. Вдягнена у синє чарівниця-Осінь, найщедріша та найулюбленіша з чотирьох українських сезонів.
Рука в руці з Світовидом (Овсеяня), богом осіннього рівнодення, опікуном Сонця-Даждьбога, яблучним ароматом вона вітає українців з стародавнім Новим роком (традиційно святкувався з 1492-ого, і зараз починає літочислення нового шкільного та церковного циклів) повними закоморами багатого врожаю, який мав забезпечити добробут родині на наступні дванадцять місяців, адже його має вистачити не тільки на тривалий сезон холодів, а й на посадку та період визрівання нового врожаю. Недарма ж традиційне українське побажання звучало: «Щоб був(-ла) сита, як осінь, а багата, як земля!».
З дороблянням останніх осінніх городньо-польових справ («не барися, бо прийде справжня осінь, і схочеш взяти, та не візьмеш») та пишним відмічанням Осіннього коловорота починався тривалий період вечорниць, за якими українська молодь коротала довгі осінньо-зимові вечори в спеціально орендованій хаті.
А перше осіннє павутиння — сигнал для господинь братися за роботу з прядви, тертя та тріпання конопель, стеління льону, вишивання, шиття, в’язання.., які виконані протягом осені-зими мали забезпечити все сімейство одягом на майбутній рік. Мабуть, саме тому рослинним символом осені в Україні вважалася плетуча виноградна лоза.
Восени царство фауни теж міняє свої риси: комахи і частково звіри засинають до наступного сталого тепла, зміїний цар розпускає своє підданство в теплі краї, а тих гадів, що кусали людей — залишає мерзнути напокару, птахи відлітають у Вир, прихопивши із собою звістку від живих до їхніх померлих родичів.
Сонце осені в уяві пращурів — старий з чотирма обличчями, бог минулого і майбутнього, лик якого намагається приховати від людей чорна Мара за низькими хмарами, але час правити бал їй відведений зовсім не довгий, адже матінка-Осінь береже своїх дітей і всіляко чинить опір силам зла, даруючи теплі дні і промінчики сонця. Вона ж дарує людям нагоду запастися силами від Сирої землі — варто лише покачатися на її сухих травах.
З практичної точкі зору осіння пара вважалася в Україні найсприятливішою для укладання будь-яких угод (від шлюбних до комерційних), бояк сама Золота королева виступає гарантом їхнього відмінного результату. А ще, щоб не прогнівити пращурів, в одну з осінніх тихих зіркових ночей, коли до Чумацького Шляху, що прямує до Виру, було рукою подати, вдома влаштовувалися помини, останні цьогоріч.
Іде осінь по королівськи, забираючи з собою всі свої прикраси та лахи до останнього листочка дерев та квіточки з клумб, буйними вітрами вимітя за собою весь бруд минулого клопітливого сезону, вимивши дочиста кришталевими сльозами дощиків всю грішну землю.
З розповсюджених осінніх прикмет та приказок: вересневий грім — на теплу довгу осінь, у жовтні — на малосніжну зиму; червоний місяць восени, чекай на паморозки; восени і курчата курми будуть; осінь іде за собою дощ веде; восени і буряк — м’ясо; осінь каже: гнило, а весна: мило, аби било; осінь сумує, та веселе життя дарує; осінь на рябому коні їздить; як багата горобина — дощова осенина; як жовте листя влітку, то вже осінь не за горами; багато павутиння на Бабине літо — суха осінь холодну зиму приведе; лелеки відлітають високо, а лебеді пізно — осінь буде тривалою; як миші гніздяться нагорі копи — до мокрої осені.