Мудрість українських пращурів, що попри всі століття випробувань долі та невпинних намагань ворогів назавжди стерти цей народ з обличчя землі, недарма обрала саме 9 вересня за головне жіноче свято закінчення збору врожаю та вдячності Матінці-Землі (Рожаниці чи Діванни, Мокоши), яка дев’ять місяців своїми невсипущими турботами піклувалася про майбутнє своїх дітей, щоб забезпечити їх на цілу зиму безбідного ситого існування.
Дев’яте число дев’ятого місяця подвійно нумерологічно співпадає з природнім циклом вагітності, як основного природного призначення жінки-продовжувачки роду. Тому Рожаниці в глобальному сенсі традиційно в Україні сприймалися як суто жіноче свято, які відмічалося у вузькому колі: на світанку всі покоління жіночої статі громади йшли разом на берег водойми, щоб вознести на схід сонця молитву Землі: «Жертву Тобі правим – вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою!», спускаючи на воду спечені з вечора, прибрани квітами обрядові бублики чи калачі (кожна по одному), а по поверненні домів на порозі старша жінка роду мала вмити через поріг молодшу, щоб була жива, здорова та щаслива весь наступний рік.
Причому після офіційного навернення України в християнство багато-багато століть тому, ситуація і дотепер геть не змінилася – в деяких церквах заради «откладів» (пожертв) 9 вересня навіть погоджуються на другій трапезі проспівати трапор Богородиці, як ототожнення збірного образу покровительки продовження роду. Тобто вшановування християнського образу Діви Марії це – лише перехрещене свято Діванни, непорочної слов’янської богині флори, ворожби та ночі, котра разом з великою праматінкою-Мокошею раз на рік спускається цього дня на грішну землю, щоб споглядати чи дотримуються дівчата та молоді матусі її заповітів духовної чистоти, вірності та родючості.
В ніч на Рожаниці жінки збиралися на священну Дівич-горі, же під світло багаття дев’ятисекційної печі відбувалося таїнство жертвоприношення з обов’язковим проливанням води на землю (символ плодючості) і молитвами за здоров’я та щасливу долю майбутнього потомства, а бездітні – просили собі дитя. Ввечорі доросла жіноча стать поселення збиралася купи в шинку для продовження святкування-вшанування своєї покровительки.
В прадавні часи Діванна також вважалася заступницею полювання, тому українські мисливці залишали край лісу свою першу та єдину впольовану цього дня здобич, щоб прекрасна богиня була милостива до їхнього ремесла та послала їм талан на рік вперед. В окремих місцинах замість дичини на пожертву Діані приносили забиту курку.