За минулі тисячоліття українські пращури дали цьому, одному з чотирьох найзначніших астрономічних явищ року, чимало імен: Світовід, Сонцестій, Осінній Рівнодень, Іони, Фоки, Федіра-Федори намочи хвоста… це містичний час, коли старі язичницькі боги вступають у свої права, щоб повернути людські душі до природних витоків всього сущого. 23 вересня – день рівнодення, коли світло і темрява рівноважні, мить істини, повної гармонії души та тіла зі всесвітом.
За українськими легендами, колись давно Троян, брат великого Даджьбога, покровитель неба (майбутнього), землі (теперішнього) та підземного царства (минулого), наказав царевичу-Світовиду захистити світ у день осіннього рівнодення і впродовж усього зимового сутінкового періоду, коли балом на землі править темрява, берегти його і боротися за місце під Небесами. Саме тому в перший день панування, на Сонцестій, сила Божича особливо потужна, відчутна майже фізично, адже вона приносить світові очищення, а серця людей налаштовує на шлях істини. На вістрі спису могутній витязь на білому коні приносить на землю світанок нового дня, а разом з тим – і нове життя. Тому традиційно в Україні всі городньо-ланові клопоти мали закінчитися до Осіннього рівнодення, щоб розчистити поле для боротьби світла з пітьмою.
В старі часи 23 вересня жриці збиралися у храмі Світовида на всенічне бдіння та здійснення урочистого ритуалу, під час якого жрець ховався за заздалегідь випеченим величезним, розміром з людину, короваєм, символом багатства й родючості. На своє запитання до людей, чи бачать вони його, мав почути відповідь: «Ні, не бачимо». Тоді священнослужитель мав вимовити промовку-молитву до небес: «Дай, Боже, щоб і на наступний рік хліб родився такий високий, щоб і за ним мене не було видно», що мало послужити благословення всій громаді на врожай наступного сезону та добробут у домівках на рік вперед.
Наче сама природа в цей день відчуває зростаючу панівну силу темряви, намагаючись сховатися від її мертвих обіймів, завмерши в летаргічному сні: листя на деревах жовтіє і опадає, птахи відлітають у вирій, звіри лягають в сплячку – земля готується до зими. Вважається що рівнодення починається справжня осінь, її в народі ще кликали на честь Федори Олександрійської — християнської святої покровительки осінніх дощів та вітрів, що для спокути свого гріху перелюбства таємно постриглася до чоловічого кляштору під ім’ям Федіра (Фоки).
Світовид, Святий Дух, витає над світом, допомагаючи живим визволитися з полону чужовір’я і темряви. Його сила – світло перемоги, яке пронизує все навколо в одвічній боротьбі добра і зла. Саме тому прийшле християнство перехрестило прадавнє українське свято на честь біблейського Іони, що вийшов з темряви китова черева неушкодженим на білий світ, на згадку про що християни досі цього дня не вживають в їжу будь-яку рибу та морепродукти.
З прадавніх часів в українському епосі збереглися такі прикмети та дотепні приказки: як на Фоки берези в листі — до пізнього снігу; Федора прийде, спідниці дівчатам підіткне, а курям та конях хвости намоче.