Грізна, відома з прадавніх часів зброя, що у завжди ототожнювала собою силу та могутність. Не дивно, що саме вона стала символом верхової влади такої войовничої країни, як Україна. І хоча офіційно в якості одного з президентських клейнодів вона існує відносно недавно, а її екстер’єр має скоріше лакшері вигляд, ніж вид смертоносної зброї, булава залишається викристалізованною візуалізації такого ефімерно-хисткого поняття, як влада.
Всього 3/4 кілограма позолоченого срібла з карбуванням, медальйонами, емалевими та напівдорогоцінними каміннями (64 гранти та смарагди) у вигляді держака з яблуком, увінчаним короною та невеличким секретом всередині полого руків’я — стилету дамаської сталі з надписом латиною «Omnia revertitur» («Все повертається»), що зберігається у вистеленому пурпуровим оксамитом футлярі чорного дерева з янголятком на місці колишнього замку.
В прадавні часи булава (від польського «bulov» – ломака) була дійсно страшною зброєю, адже зустрітися з палицею з насадженими на неї гострими уламками кремнію чи обсидіану було смертельно небезпечно для будь-якої живої істоти. За відносно не складного процесу виготовлення, ефективність такої дубинки була надвисокою, том-то в свій час вона вважалася зброєю ледь не масового ураження.
З розвитком суспільства і зброї, як обов’язкової запоруки цього процесу, булава в українському Середньовіччі отримала більш досконалої та ергономічної форми, що значно розширило поле її використання — окрім перебування на озброєнні кожного українського воїна (адже сила її удару залежно від матеріалу виготовлення та розмірів сягала до чотирнадцяти кілограмів), вона стала улюбленим знаряддям самооборони слов’янських аристократії та заможного купецтва.
Адже відносно невелика за розмірами дерев’яна, часто різьблена палиця завдовжки до 65 сантиметрів з насадженим на неї металевим (залізо, свинець, бронза) орнаментованим та/чи оздобленими напівдорогоцінними каміннями навершям (так званим «яблуком» часто круглої чи квадратної форми з шипами, ребрами або їх поєднанням діаметром десь до десяти сантиметрів та вагою 75г – 100г) гарно пасувала до вишуканого вбрання. Вона стала не тільки зброєю, а й своєрідним підтвердженням статусу свого господаря, а тому – невід’ємною частиною чоловічого шляхетного вбрання. Чимало металевих яблук часів Київської Русі досі зберігаються в музеях України.
Вже за козацької доби булава виконувала також церемоніальні та символьні функції, як атрибут гетьманської влади. Вона присутня в якості підтвердження високого статусу на багатьох портретах очільників Війська запорізького та української держави від Михайла Ружинського та Кремпського до Сагайдачного та Розумовського. Саме тоді вже в якості символу верховної влади країни вона набула відповідного до свого високого статусу вигляду: горіхова паля до сімдесяти сантиметрів завдовжки з інкрустованим перлами, смарагдами і бірюзою навершям.
Відродження булави вже суто, як атрибуту верховної влади України відбулося з подачі керівника протокольної служби Адміністрації президента України, Георгія Чернявського, в 1999 році з нагоди майбутньої третьої інаугурації голови держави. Президентські клейноди набули офіційного статусу 29 листопада того ж року (штандарт, булава, печатка та нагрудний знак). З тих пір лише в руках Віктора Ющенка та Петра Порошенка президентська булава дійсно була уособленням тисячолітніх українських традицій. Решта ж випадкових постатей в президентському кріслі України була лише чужорідним пилом, який ненадовго пристав до колеса історії, щоб на мить піднявшись вгору, знов впасти небуття скинутий та розтоптаний волею народу, адже жоден зовнішній атрибут невзмозі перетворити нікчемне ніщо на постать, яку українці з вдячністю прославлятимуть в віках.