Українці у всі часи були і до скон-віку будуть великими містиками, і не важливо трипільці це, чи сучасники ХХІ століття. Навіть прийшле на українську Богом дану землю християнство за дві тисячі років в цьому плані геть нічого не змогло змінити, ані перехрещенням-підміною стародавніх богів своїми святими, ані заборонами, ані сподіваннями, що час все зітре з генетичної пам’яті вірування пращурів.
Чумацький шлях з прадавніх часів в Україні вважався дорогою з землі до самого Виру, яким чумаки їхали до Бога просити за свою землю і людей її. Бояк був він тернистим, суцільно встланим вибоїнами та ковдобинами, вози-можари трясло і хитало, що аж сіль по боках просипалася — твердять, що саме так і з’явилася на чорному небі зоряна дорога, посередині якої сходяться два світи: хто каже, людей і богів («нею ходить Матір-Прародителька із Всебогом, та сам Перун на своїй вогненній колісниці їздить»), а хто — Виру з Пеклом. Поетично про людину при смерті українці говорять: «Став на Божу дорогу».
В народі його ще іменували Молочним шляхом.., буцімто колись сивої давнини небесні Косарі (головне сузір’я з п’ятьох зірок), так завзято молотили ціпами жито, тільки зернятка-зірки в різні боки розліталися, що молодецькою завзятістю своєю необережно зачепили і перекинули набране Праматінкою Ладою відро з молоком. Побігло-побіжало хвилястою доріжкою з самого неба аж до землі те розлите молоко, утворивши повноводного Дніпра, що впадає в води безкрайого Чорне море та живить всю Україну. Косарів тих ще кличуть Кичигамі-красенями, що повоювавши всіх ворогів небесних, залихватські носяться небом Зоряною дорогою на своїх конях аж тисяча верст на годину, а як зупиняться, так півні на землі співають.
Ще скіфи кликали цей небесний шлях Божою дорогою (Ексамній) і вважали його за найголовнішу свою святиню. Земний ж відрізок його, за твердженнями істориків, проходив подільськими берегами Богу (перша назва річки Буг), де пізніше був знайдений знаменитий Збруцький Свитовид. З тих давніх часів в Україні досі існує повір’я, що у всі часи людей народиться стільки, скільки зірок Ексамнія.
Після появи східняцької загрози та періодичних набігів кочовиків на святі землі Русі-України небесна туманність,-дороговказ на Крим з доброго рятівника-провідника перетворилася для жителів Дикого Поля на лютого ворога, який приводив варварів в їхні прекрасні мирні землі. Його так і звали — «Стан» чи «Станіще», яке заслало пів-неба пеленою розлитим татаркою молоком під час годування свого татарчонка.
В антропоморфному сенсі в прадавні часи українці уявляли Чумацький шлях небесним вужем-змієм з головою-сонцем та хвостом-місяцем (іноді символи інтерпретуються навпаки), який вказує восени перелітним птахам шлях у Вир, а навесні веде їх назад до дому, в Україну, за що отримав ще одну назву — Журавлина дорога. Одне з чисельних велетенських матеріальних втілень цього змія було і досі зберігає курган неподалік запорізької Білозерки.
В більш практичній площині українське традиційне трактування назви зіркової туманності (зоряного попілу) полягає в використанні її з давніх-давен чумаками в якості дороговказівного орієнтиру на шляху в Крим («Язик до Києва доведе, а Чумацький шлях – до Криму»). За свідченнями Гійома Левассера де Боплана, добре знаного картографа польського короля Сигізмунда ІІІ Вази, козаки в XVI столітті так само використовували «ніремберзький квадрант» Божої дороги в якості головного нічного компасу.
Мандрівникам Молочний шлях був за провідника в далекі Єрусалимські землі, шляхом до якого, перетнувши повноводний Дунай («домів не повертай»), християнські паломники відвідували свою святу землю. Люди казали, що мости через ту річку — не прості, бо подаровані самими небесами: виткані із зорів, вони озиваються до кожного подорожнього, що на них ступає голосом небесним.
І у всі віки за всіх часів тисячолітніми для українців головною прикметою на гарну погоду залишалась закарбована в віршованій приказці: як Чумацький шлях зорями горить, так Боженька погоді гарною велить.