Останній зимовий бал під акомпанемент холодного подиху північних вітрів, який закриває сезон панування злих чар на українській землі аж до осені, за українським народним календарем традиційно припадає на 29 лютого (в деяких місцинах в невисокосний рік святкують в останній день зими) – час, коли з кожним днем Ярило-сонце все більше відвойовує доби у ночі, і тепло вже все помітніше відчувається в повітрі.
Господарем та упорядником цього свята темряви, за українськими канонами, виступає святий-несвятий Касіян (Кас’ян, Касян, Кась). Як його тільки не кличуть в народі: і Завидником, і Немилостивим, і Злопам’ятним, і Скупим, і Злостивий… хоч буває він на український землі всього-то один раз на чотири роки, але погана слава біжить поперед свого власника.
Кажуть, колись він був праведником та жив з іншими богами на небі, але нечистий чимсь-таки звабив його, зманив в свої тенета (чи-то позаздрив іншим небожителям, чи зрадив їхнім планам боротьби зі злом). І хоча морок гріхопадіння швидко розсіявся, назад вже не було вороття — боги посперечалися-посперечалися, та й наказали прикувати його в кайданками до скелі, відпускаючи на волю лише раз на чотири роки.
Від того покарання колишній красень перетворився на зарослого довгим сивим волосся дідугана з косматими бровами, за якими і очей не розгледіти. Може те і на краще, бо погляд від тих тортур у нього зробився важким: на що гляне — то зав’яне, і людина, і животина, і рослина… але на щастя людства це трапляється лише раз на чотири роки, в день Касевих іменини. Хоча за іншою версією — він так і не розкаявся, за що три роки битий молотом, а на четвертий, вільний від покарання, збирає нечисть і мститься людству, бо до богів дотягтися не взмозі – через те вважається прообразом літературного Вія, а в народі з’явилася крилата фраза «дивитися Касіяном».
Існує легенда, за якою за довго до свого гріхопадіння, навіть до Виру, він був сином простих селян, але працелюбністю та завзяттям не тільки вибився в люди на землі, а й заробив собі місце на небі — за це українські батьки вважають його за першого захисника своїх дорослих дітей, в першу чергу йому зносять молитви за дівчат, щоб допоміг їм тримати цноту до заміжжя та чесноту — після одруження.
Вважається, що Касіян — це перевтілення прадавніх вітрованців, злих демонів холодних вітрів, яких він замінив по приходу на українську землю християнства. Кажуть, разом з колишнім святим до скелі прикуті дванадцятьма ланцюгами під захистом дюжини замків всі вітри на Землі, і лише в його волі відпускати їх на волю та насилати на людей, як і мор на худобу, за великі гріхи чи просто заради забавки.
Хоча за іншою українською легендою, святий Кась на покару за свої гріхи був призначений богами катом для чорта, і три роки то й робить, що лупцює, тримаючи за хвоста (щоб не втік), чорта по голові для запобігання появі в його поганій макитрі навіть думки нашкодити людям. А на четвертий, в день своїх іменин, небесний захисник відпочиває та набирається сил на наступні чотири роки виховної роботи, тоді-то нечисть влаштовує розгул та чинить всілякий безлад і капость.
Народженні цього дня — непрості і недобрі люди, але як кажуть в народі «Хоч не родися, а як родився – не помилився», бо буцімто поява на світ 29 лютого віщує людині багато випробовувань, але й сили їй Небеса для цього дали чимало. За касевою худобою теж була погана слава («не буде із цього народженого добра»).
Хоча все ж таки в народі перша версія розвитку подій превалює, тому і побутують промовки та повір’я накшталт: Касіян на що не гляне, все в’яне; Кась все живе косою косить; Завидник іде, біду несе; рік високосний іде для народу біду та нещастя несе; Касіян високосний, біду приносний; Кась, з дому — засть; сімейна злагода на Касияна, і ще рік по Касіяна.