Весна почала вступати в свої права, може поки лише календарно, але її хода вже ледь відчутна подихом огрійливого вітерця налетілим нізвідки, поцілунком сонячного промінчика, краплями лагідного дощу, які своїми теплими сльозами змивають весь смуток-печаль минулих місяців, чи дзвінкою тріллю пташиного співу, що зненацька розірве затишок погожого дня. Одними з перших пернатих вісників повернення тепла в Україну з давніх часів служили граки, зграї яких за повір’ями 4 березня прижинає з далекого Виру на рідну землю Герасим, сина Хара-Ярила, за що і отримав в народі прізвисько Граківника.
Разом з сином Арія в цей, буцімто зовсім пересічний за прадавнім народним календарем, день на українських теренах з’являються разом граками-шпаками й лелеки, які повертаються на рідну землю, та не з «порожніми руками», а несучи під своїми крилами українських «дитинчат». І хоча це — лише народна метафорична алегорія, насправді воно уособлює зачин нового кола життя як в людському царстві, так і в природному середовищі цвітінням дерев, народженням пташино-звірячого потомства, сходами засіяної ниви…
Свято Граків, дбайливих господарів, що 4 березня після затяжних холодів знов заселяють свої домівки в лісах, вважалося магічним днем не тільки для народжених на Граківника, який з моменту появи на світ наділяє їх різноманітними господарськими талантами та хистом до ведення комерційних справ. Говорять, як примітити собі цього дня в лісі-переліску тільки-но почате грачине гніздечко та перевірити його наприкінці весни після всіх квітнево-травневих негод (чи тримається, чи чутно звідти писк пташенят-жовторотиків): якщо тримається — буде щасливим наступний рік, а ні — то негожим та з втратами.
Вважається, що саме Герасим (Гарасин) зачинає наведення ладу після зимового розгулу та бешкету сил нечистого, тому саме йому була доручена висока місія — женіння кікімори, яка протягом зими не давала спокою господині своїми злими витівками (биттям посуду, розсипанням дорогоцінних борошна, круп, солі та цукру, знищенням та псуванням комірних запасів). Для цього на Граковому світанку господарі запрошували до хати когось з непростих, котрий обходив із замовляннями кожну кімнату від дверей по колу, ритуально обмітаючи кожен кут, від порогу до порогу (особливо ретельно за комином та біля пічки), поки вони самі перечікували обряд очищення хати десь на дворі.
Недарма ж навіть гілка Гракового гніздечка в українській народній магічній практиці вважалася потужним антидепресантом, варто було лише її підібрати (випадково загублену птахом, бо витягти з гнізда — на собі смерть накликати) та поставити на обідньому столі в хаті. Поголос твердить, що вона привічає тепло і світло, відганяє зло, прибирає сльози, лікує від всілякої недуги… однією своєю присутністю.
А підібрана на пашні 4 березня пір’їнка крилатого господаря лісу стане знайшовшому її надійним оберегом від навороту, недобрих думок та дій по відношенню до себе, а в добрих справах — гарним допоміжним амулетом.