Головна домівка зла – людські серця з усіма їх слабкостями і пороками, але він – причина всіх бід і нещасть на землі, він – один з натовпу і невід’ємна його частина, він завжди тут, хоча його ніхто не кликав. І хоч зовні його не відрізниш від інших, але якщо добре придивитися, то часом побачиш тінь від рогів або жмут шерсті, що проглядає з накрохмаленого комірця, відбиток залишений копитом або поросячий п’ятак замість носа, а може почуєш тихе шелестіння помаху хвосту.
Зло в людському обличчі під личиною багатьох імен, щоб не привертати до хати (біда, дідько, ірод, сатана, нечистий, диявол, лукавий, рогатий, він, щезник, хвостатий, той) – його величність повелитель темряви – чорт, головний негативний персонаж української міфології.
За однією версією він водиться в пустельний місцях (в очеретах, в болоті, в диких заростях бузини, на перехрестях доріг, поруч з млинами та під землею), вичікуючи самотнього мандрівника, щоб звернути його до своєї чорної релігії і надихнути на недобру справу. Причому свою силу він має лише вночі, а дідівщиною його вважається пекло.
В іншій інтерпретації народного фольклору чорт має людське обличчя, живе як всі, підшукує собі відповідну пару, щоб завести маленьких чортенят і збільшити кількість зла на землі. Активний, худорлявий чоловік невисокого зросту. Основним місцем його проживання значиться зовсім не міфічний пекло, а людська спільнота – моментальне перетворення на “знайомого кума”, “красивого юнака”, “сусіда”.
Вважається що спочатку чорт був єдиний, як син Чорнобога та Мари, але скучивши на самоті від виклопотав собі у Білобога дозволу умочити пальця в живу воду, щоб стряхнувши її знайти товариша в обмін на обіцянку не творити зло. Але підступність взяла верхи – біс вмочив у воду не палець, а всю руку і став струшувати її на всі боки в наслідок чого на світ з’явилося тринадцять чортових дружин, які тут же збунтувалися проти Вирію (слов’янський рай, де живуть душі мертвих і птахів). В покарання Білобог скинув їх з небес на землю, куди вони летіли сорок днів, а після його слова “Амінь” залишилися там, куди потрапили – в лісах, полях, селах і містах.
Як стверджують українські легенди саме князю темряви і його поплічникам людство зобов’язане всіма шкідливими звичками починаючи з випивки, куріння, лайки і азартних ігор для чоловіків і всіх видів косметики для жінок, хоча їм же людство зобов’язане умінням добувати вогонь, виготовляти борошно, пекти пироги та іншими ремеслами.
А ще силам зла народний поголос приписує і роль вершителів справедливості і поборників моралі – якщо бідний ділився зі старцем останнім, то отримував велику нагороду, а жадібний багач втрачав своє золото; для дівчат існувала загроза бути спокушений дияволом в образі прекрасного юнака; а п’яниця міг прокинуться в калюжі замість примарного розкішного палацу, куди його приводив “знайомий кума”.
Чорта за повір’ям можна було приручити і перевиховати, щоб він допомагав по господарству і дивився за дітьми – таких домашніх “хованців” (домових) можна було купити у мольфарів або непростих людей.