Їй не поталанило народитися дуже жвавою, емоційною та цікавою дитиною в ті часи, коли суспільна роль жінки зводилася до одруження та продовження роду при утриманні протягом всього життя маски благородної пристойності. Тим важчий хрест жіночої долі був для представниці правлячої еліти, батьком якої був гетьман польний коронний Єжи Любомирський, а матінкою — спадкоємиця Ропчиці, Констанція Лежанка.
Можливо, історія Хрестини Любомирської була б зовсім іншою — з великосвітськими розвагами та легким життям в запаморочливому фльорі розкоші і поклонінні чоловіків, якщо б в три рочки вона не втратила мати. Батько віддав дівчинку на виховання тітці Анни Радзівілл, яка була жінкою вищого світу Річи Посполитої того часу у всій повноті сенсу цього виразу — благочестива, побожна, аскетична, часом жорстока, але при тому доброзичлива та чуйна. Всі зусилля тітки приструнити невгамовне дитя спершу не давали результатів і графік виховання княгині катастрофічно не виконувався.
Тоді тітка була змушена вдатися до крайніх заходів і наказала прив’язувати ногу дівчинки до стільця, щоб дитина висиджувала довгі часи кропіткої праці над шиттям, читанням та студіюванням Катехізису, останньому з яких в освітній програмі приділявся весь післяобідній час. При цьому всілякі розваги знаходилися під найсуворішою забороною. Пізніше Христининому житті з’явилася музика, що стало віддушеною та спасінням для її чутливої души в найважчі часи.
Таке жорстке виховання дало свої не зовсім очікувані плоди — у Люблені дівчина під приводом благочестивих відвідин вирішила назавжди лишитися в кармелітському кляшторі Хрестовою обручницею. Після перших сліз розчулення тато розв’язав цілу війну на виснаження з сестринським орденом задля повернення Христини до світського життя — в хід пішла важка зброя з погроз та щедрих обіцянок пожертв для кляштору. Але донька повернулася в сім’ю лише за три роки.
Щоб більше не було спокуси стати черницею Єжи Себастьян вирішив швидко одружити Христину, тим більше що з великої кількості претендентів на руку стрункої красуні один вже давно пліч-о-пліч в бою доказав серйозність своїх намірів під Чудновим і це при відмінному родовиті та величезних статках. 27 вересня 1661 року до польського Ланцуту зібрався весь цвіт Річи Посполитої на величне вінчання Христини Любомирської з Феліксом Потоцьким. В людському світі вона стала заміжньою, але душа її лишилася в кляшторі.
Мабуть Господь не дуже образився на чоловіка, який відібрав його наречену, бо шлюб виявився дуже вдалим (передумовою був навіть весільний тиждень, протягом якої серед величезної кількості гостей не було жодної сварки) — при всій своїй вроді дружина відрізнялася скромністю та великою щедрістю души, а чоловік поводився як личить гідній людині.
Христина серед домашніх клопотів та виховання дітей находила час на щоденну ранкову месу, фундацію будівництва та оновлення храмів, читання для своїх слуг, сплату лікування своєї челяді, організації викупу християнських полонених з османських катівень… Але її природна життєрадісна натура продовжувала жити десь глибоко в середині її серця, находячи свій виток в мисливстві, літанні на конях разом із вітром, написанні віршів та музиці (вона віртуозно грала на лютні та клавікорді).
За таке побожне та скромне життя подружжя, де чоловік в силу свого соціального статусу робив все на благо своєї батьківщини, а його друга половинка була уособленням ідеалу жінки-матері, яка за довгої відсутності господаря свого серця навіть переїздила в будинок батька, щоб позбавитися спокус та зберегти родову честь, Господь подарував їм п’ятьох діточок із щасливою долею.