В ті далекі часи, коли на світі ще не існувало скляних банок з бляшаними кришками та тетрапаків для тривалого зберігання живильного соку українських садів, а все різномаїття так необхідних людському організму під час безкінечної сірості зимових днів вітамінів не вміщалося в одній пігулці, українська традиційна кухня вже мала свій секрет зимового вітамінного коктейлю бадьорості, і ім’я йому було узвар (чи як ще його називали: вар, звар чи кислиця).
Один з найпоширеніших на українських теренах напій виготовлявся з місцевих фруктів та ягід (влітку – свіжих, взимку — сушених). Тому зазвичай його компонентами в різних поєднаннях були: яблука, груші, сливи, чорносливи, вишні, абрикоси, чорниця, малина, смородина, виноград, малина, суниця, іноді м’ята чи мак в якості родзинки смаку, які відварювали (відпарювали) у печі, настоювали, а потім відціджували і на смак господині додавали меду для солодкості. Іноді перед варкою фрукти попередньо замочували на три-чотири години для зменшення терміну варіння до десяти-п’ятнадцяти хвилин з мінімальним ефектом кипіння.
При чому на стіл йшли обидві складові: і сам узвар в холодному (переважно влітку) чи гарячому (в холодну пору року) вигляді, і виварені фрукти-ягоди з нього (останні використовувалися як самостійна страва, або ж в якості начинки для пиріжків, вареників, налисників).
В сучасній українській кухні цей традиційний напій набув нових відтінків смаку завдяки появі в повсякденному раціоні нових місцевих та іноземних фруктів та ягід, а також широкому вибору різноманітних спецій та приправ (гвоздика, перець, кориця, бадьян, мускатний горіх, кардамон, лаванда), які перетворили його на різновид безалкогольних зігріваючого в холод глінтвейну або тонізуючого влітку мохіто.
Традиційно узвар був присутній на українському столі майже кожного дня без огляду на їхню пересічність чи урочистість, не пістність чи пістність — рецепт приготування та компоненти його були незмінними. Так наприклад він був обов’язковою «парою» до куті, що готувалася на Святвечір та Хрещення, його ставили в святковому глечику поруч з мисочкою головної обрядової страви та вийнятими з відвару, красиво вкладеними на тарілці фруктами на покутті оселі.
В скорботні ж дні (на помин після похорон, сорок днів та «гробки») гарячий узвар традиційно був присутнім разом з борщем в якості головної обрядової їжі, бояк зпрадавна вважався святою стравою, пара якої знає найкоротший шлях з землі до неба. Саме тому зазвичай на стіл їх подавали ще паруючими, в першому випадку «щоб душа скоріше долетіла до вирію», а в інших — «думки та спогади неодмінно досягли того, кого вже немає серед живих».