Праукраїнські пращури, знані світі як представники ямної культури, жили на своїй богом даній землі ще п’ять з половиною тисяч років тому. Їхні гени та культурний спадок українська нація і зараз дбайливо береже в своїй крові віруваннями, обрядами, кухнею, одягом, ремеслами, сімейними цінностями… Але не тільки на теренах від Сяну до Дону живе спадок праукраїнців, як виявилось генетичний код українських прабатьків носить в собі половина існуючого на Землі людства.
Сучасні технології нарешті дозволили скинути муар таємності хоч б з частини тисячолітніх загадок історії. Так виявлене за допомогою ДНК-тестів розповсюдження генів ямної культури на всіх євразійських теренах, від Португалії до Монголії, за останніми даними науковців зараз охоплює чотири мільярди чоловік, що беззаперечно доводить спорідненість української нації з багатьма народами світу, а ямну культуру перетворюють на колиску сучасної цивілізації.
Дослідження ямно-курганних поховань (від яких культура власне і отримала свою назву) на українських теренах разом з тріпільськими сягають глибини в два століття, коли археологія, як наука, лише переживала своє зародження. Початок їхніх досліджень пов’язують з іменами істориків-першопроходців Дмитра Самоквасова, Дмитра Яворницького, Миколи Веселовского, Миколи Брандербурга, Олексія Бобринського, Георгія Скадовського. Перша ж систематизація великого ямного археологічного матеріалу була здійснена професором Олександром Спициним ще в 1899 році.
На зараз в Україні лише кількість виявлених і досліджених курганів ямників налічується за сотню, найбільшими з яких є Михайлівське поселення (верхній шар), Сторожова могила, київська Кирилівська височінь, лубненська Лиса Гора, Кагалик, Генералка 2, Скеля-Каменоломня, поселення біля Нижнього Рогачика, горизонт Києво-Кирилівських висот, запорізький Кичкаський могильник, маріупольська Волонтерівка.
Але і сама вона теж виникла не на порожньому місці, на думку вчених у витоків ямної стояли трипільські, серередньостогівські, ніжньомихайлівські, дніпро-донецьких племена праукраїнців та енеолітичного Криму. Причому найбільш вагому роль відігравали саме представники Подніпров’я та степового Приазов’я, тільки для її визначення наявні більше чотирьох десятків радіокарбонних факторів віку.
Колиска культури вже в період свого розквіту мала всі ознаки сучасного українського сільського побуту: хліборобство (включно наявність зернетерок), домашня мілка та велика рогата худоба, антропоморфні мотиви, мегалітичні традиції, побутові знаряддя праці двадцяти шести видів (горни, сапки, сокири, гарпуни, шила, ножі, скребки, долото, тесло), глиняний посуд лощеної кераміки (плоскодонні горшики з перлинним та шнуровим орнаментом іноді з ялинковим штампом, яйцеподібні грошики з високим прямим, чітко вираженим вінцем та низько опущеними плечиками і круглим дінцем з гребінчастим та шнуровим орнаментом), поховальною обрядовістю (поховальні ями зі покладеними зігнутими в певній формі фарбованими тілами та курганами над ними).
Приклад Михайлівського поселення, житлова забудова якого розташовувалася трьома групами на площі 1 500кв.м під захистом кам’яної стіни із зовнішнім ровом та найбільш укріпленою центральною частиною-цитаделлю, де розташовувалися об’єкти загального та культурного призначення. Будинки п’ять тисяч років тому, як і в ХХ столітті будувались саманні (очерет та глина) овальної та прямокутної форми трикамерні на кам’яному фундаменті іноді з кам’яними гніздами в підлозі для стовпів, що тримали стелю. Цікаво, що вже тоді ямники використовували схожі на сучасні глинобитні пічки, як для обігріву свого житла, так і для приготування їжі взимку (в хаті) та влітку (надворі).