Задовгі тисячоліття до появи християнства праукраїнці жили в гармонійному поєднанні з природою та всесвітом за ретельно продуманою системою анімістичних вірувань (лат. «animus» — душа, живе), в якій кожна сутність довкілля (небесні світила, явища природи, рослини, звірина…) мала душу, і задля гармонійного співіснування з ними людині треба було підтримувати баланс з головним принципом «не нашкодь» на чолі. При чому вони стосувалися кожної сфери життя без виключень і більшою частиною залишилися в житті сучасних українців, не дивлячись на двотисячолітню агресивного витіснення християнством та його церковниками.
Ці натуралістичні вірування, вибудовані на виведених за багато століть природних закономірностях та принципах, допомагали пращурам в організації свого повсякденного життя серед навколишнього хаосу повсякдення. З плином часу вони ставали все більш прагматичними, реалістичними, домовитими… Фактично з розвитком суспільства відбувся перехід до антропоморфічної (грец. «antropos» — людина) чи людиноцентрічної системи цінностей, поклавши весь тягар відповідальність за власний добробут та навколишнє благоденство на людину, привчаючи її причини власних невдач шукати в собі та своїх власних вчинках. При цьому були збережені первинні анімістичні канони, що в тандемі призвело до появи у природних сутностей людських рис (звідти походять сучасні мовні обороти: сонце сідає, грім б’є, вітер свище…) та циклічність буття (весна народжується, природа взимку помирає…).
Цікаво, що навіть пришле християнство зі своєю жорсткою політикою заборон та пресингу інших релігій, не змогло витіснити з життя українців ту ретельно складену пращурами систему вірувань. Вони і зараз в в широкому вжитку щоденно (в етнографії, культурі, сімейних цінностях, культурних традиціях, народній медицині, рецептах кухні…), як в повсякденні, так і в урочисті дні, хоч і загубили шляхом деяких зі своїх богів. Пластична система українських релігійних орієнтирів трохи видозмінювалася згідно вимог часу, залишаючи фундаментальне підґрунтя у вигляді основної догми: все навколо живе і має душу, тому можна здобути собі прихильність чи викликати гнів своїми діями у будь-якого предмету, природного явища, представника флори та фауни.
І хоча християнство затаврувало ту праукраїнську релігію клеймом «поганської», яке зараз сприймається в суто негативному контексті, але навіть саме слово «пага» (від латинського «pagus» — село, «paganus» – селянин) спочатку лише визначало приналежність тримачів віри пращурів до сільської місцини, в той час як містяни під тиском громади швидше показово брали нову віру, лише в побуті залишаючись вірними старим звичаям. Через століття «поганий» став спочатку синонімом «не хрещений», а потім і «кепський».
Український дуалізм зберігається і донині, коли поруч з християнськими святами (більшість з яких просто були перейменованими праукраїнськими) продовжують вшановуватися пращурові Купала, Масляна, Василя та Маланки… І в побуті головний принцип «не нашкодь» залишається основоположним в повсякденному житті українців, навколо нього будуються всі інші традиційні цінності повасякдення.