Століттями Буковина, наче зачарована спляча на м’якому ложі карпатських трав вкрита теплою ковдрою смерекових лісів на пухкій подушці хмарин красуня, чекала на свого принца, який своїм поцілунком поверне її до життя серед стрімкого і метушливого сучасного світу. У долі завжди на все свій час, Емануїл Ціффер прийшов в призначений йому строк (23 січня 1833-ого), щоб встигнути подорослішати та опанувати всі необхідні знання і навички для виконання високої, покладеної на нього життям, місії разом з крокуючим Європою науково-технічним прогресом.
Йому пощастило народитися в високоосвіченій єврейській сім’ї Алоїс і Йоганна Ціфферів, які виховували свого сина в світлі науки та любові до знань. Селезька гімназія, Віденський університет стали для хлопця лише першими сходинками на шляху до мрії про кар’єру інженера-залізничника, не дарма ж одразу зі старту в свої дев’ятнадцять Емануїл отримав посаду помічника будівельного інженера гірської залізниці на Земмерінг.
Далі будуть Відень – Коморн (будівництво), Відень — Брук-а-Лейта (інспекторство), Тімішоари — Базіаш (будівництво), Галичина та Краків (інспекторство)… досконале виконання надскладного проекту Кімполунг – Дорна-Ватра через хребет Местечаніс закріпить за Ціффером ділову репутацію залізничного інженера-будівельника екстра-класу, до того ж відмінного топ-менеджера – з моменту початку його кар’єри минуло лише п’ять років.
Саме такого, молодого, перспективного, ділового, прогресивного та амбітного партнера потребував на роль виконавчо-технічного директора барон Віктор Офенгайм, який всупереч консервативній більшості фінансово-промислових кіл імперії Габсбургів вирішив започаткувати в 1858-му власний проект будівництва Львівсько-Чернівецької залізниці з долученням англійських інвесторів, хоч задля цього йому і довелося заручитися підтримкою всесильного Міністерства фінансів в лиці Леона Людвіка Сапігі (останній став обличчям акціонерного товариства з президентською посадою) та витримати інвестбаталії з самими Ротшильдами.
Двадцятип’ятирічний Емануїл на першому етапі реалізації грандіозного проекта будівництва трансконтинентальної залізниці Лондон – Ла-Манш — Бомбей був призначений відповідальним за будівництво двох гілок Львів — Ходорів — Франківськ, а згодом й Франківськ — Коломия — Чернівці, остання, до речі, стала своєрідним рекордсменом зі своїми півтора року будівництва (відкрита 1 вересня 1866-ого). Оцінені по заслугах таланти молодика керівництвом, і після закінчення етапу будівництва він залишається в компанії з посадою гендиректора експлуатації та розвитку залізниць Львова, а також очолює лінію Снятин — Чернівці — Ясси.
І хоча статки його ставали все більше завдяки чисельним топ-посадам в різних європейських залізничних та супутніх компаніях, Емануїлу Алоїсовичу цього ставало дедалі недостатніше, що врешті-решт привело його до заснування власним коштом акціонерного товариства «Буковинська місцева залізниця» в липні 1883-ого. Ділова репутація Ціффера в залізничних колах була на стільки високим, що фінансових складнощів в пошуках спонсорів його проектів будівництва нових залізничних артерій не було, і він повністю виправдовував свою славу — чернівецький напрямок руху під його головуванням наприкінці ХХІ століття стає найприбутковішим в Європі.
Саме завдяки Емануїлу Ціферу Буковина перетворилася на початку ХХ століття з околиці Австро-Угорської імперії на повноцінний діловий центр, а з урахуванням її розташування ще й важливий пункт на єднальному сухопутному шляху між Сходом та Заходом. Матеріальними ж пам’ятниками визнання його досягнень стали: прижиттєвий пам’ятник з нагоди семидесятиріччя в Ватри-Дорней, почесне громадянство від вдячних жителів Чернігова, ювілейна медаль авторства польського скульптора Я. Кассіна, дворянський титул «фон Тешенбрук» від австрійського імператора та збудоване його власним коштом Управління Буковинської залізниці.
Мабуть найкращою епітафією на його могилі чорного мармуру з білою скорботною мадонною були б його власні слова: «Люди тут є частиною моєї душі, і я зроблю все, що в моїх силах, для їхнього блага…», хоч і знаходиться вона у Відні, такому далекому від його улюбленої Буковини, якій він дав так багато, а вона натомість забула хрещеного батька свого теперішнього благоденства.