Вона приходить останніми теплими променями осіннього Бабиного літа в лінивому мареві ранкового туману під кришталевий дзвін крапель роси, щоб падають неквапливо зі срібного павутиння. Ім’я їй Друга Пречиста, і відстоїть вона на двадцять чотири дні від першого в тріаді світлого свята щасливої жіночої долі та виконання найвищого свого призначення. Її іменини святкуються за народним календарем 8 вересня.
Традиційно в Україні ті нетривалі три з половиною тижні між першими двома Рожаницями були сповнені хвилювань, веселого гоміну та лихоманливого поспіху. Адже традиційно вони вважалися найкращим часом для сватання («прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста») з майже стовідсотковою небесною гарантією заручин та щасливого шлюбу з чисельними розумними, здоровими та працьовитими нащадкам — то і квапляться парубки зробити пропозицію коханій з крилами благословення небесної покровительки за плечима («Благослови, Боже, Пречиста Госпоже»).
Вдень молодиці-майбутні породіллі в віночках, з гірляндами квітів на шиї та із запаленими смолоскипами в руці влаштовували урочисту ходу на Дівич-гору для вшанування своєї небесної опікунки, в силах якої за повір’ями було забезпечити легкі і швидкі пологи зі здоровим немовлятком та матусею наприкінці. Це також був своєрідне остаточне прощання з дівоцтвом перед зміною соціально-фізичного статусу, в символічному вираженні — остання нагода в житті одягти віночок перед тим, як назавжди пустити його за течією життя геть.
Бездітні ж жінки зносили Другій Рожаниці свої щирі молитви та на її догоду частували для бідних-жебраків («щоб помолилися Причистій за її дитя»). З цим ж пов’язане вірування, що Друга Пречиста — останній в році день для збору магічних трав, особливо пов’язаних з міжстатевими стосунками, приворотніх та відворотніх, чарувально-лікарських.
Біблійні ж мотиви, органічно вплетені в український епос твердять, що збираний між двома Пречистими наймагічніший природній дарунок світу, яблучка позання та забороненого плода кохання, найкраще зберігатимуться протягом наступного тривалого періоду холодів під захистом небесної покровительки, щоб у найтемніші часи живити життєвими соками тіло і душу. Вважається, особливою ж силою наділені зірвані з гілля саме 8 вересня («з благословіння небесної Пані») яблука, бо в них живе Сварожа благодать.
З господарської ж точки зору цей день найудатніший – що в землю не кинь, все зійде та дасть гарний врожай. Тому яким би святковим він не був, ба більше він носив більш жіноче забарвлення, господарі намагалися як мінімум висіяти озимку, а також висадити саджанці дерев та кущів.
Прийшле християнство перехрестило свято Другої Рожаниці на своє свято Різдва Богородиці, хоча прадавні українські традиції випікання короваю з зерна нового врожаю, приготування різноманітних обрядових каш солоних і солодких, з додачами та без, сирів, меду, вина для урізноманітнення святкового столу закінчення обмолоту та сушки снопів біля «сварожича» в овні (хоч церква і вперто століттями намагалася заборонити ці старовині посиденьки громади, як і співи прадавніх гімнів на честь Рожаниць, що їх супроводжували).
В православних храмах цього дня проводять «свячення та благословіння нових хлібів» або в народі «хода на родини Богородиці» (спеціально для цього випікається коровай-«принос»), над якими виконують «лиття за померлими». Після літургії панночкі в колишні часи йшли з привітаннями до оселі священника, щоб на словах та дарунками привітати його дружину. Зарази «откладів» (частки приношення прадавнім богиням Роду), церковники врешті-решт вирішило ту прадавню українську трапезу-посиденькі перехрестити на честь Богородиці і супроводити її трапорними співами.