Їх розділяє майже тисяча років і об’єднує доля переможців, в якій немає місця поразкам, з тією лише відмінністю, що першого з них шанує весь світ, а про другого не всі знають навіть на його батьківщині.
Олександр Македонський – людина легенда, який за свої тридцять три роки увійшов в історію не тільки як великий політик і адміністратор, але в першу чергу як великий полководець, що не програв жодної битви і взяв все обложені міста з вікторіями всіх військових походів.
Про козака Івана Сірка мало хто знає за межами України, хоча його військові подвиги не менше вражаючі – шістдесят п’ять перемог і жодної поразки в боротьбі з такими сильними супротивниками як Московія, Османська імперія та Річ Посполита, за що козацька рада дванадцять разів обирала його кошовим отаманом “Війська Запорозького”: /uk/1395/zaporizka-sich Низового і претендентом на гетьманську голову.
Український шляхтич народжений в Польському королівстві, його завжди цікавили тільки інтереси України, що коштувало Сіркові кількох років Тобольської заслання за наклепом Самойловича. Його перемоги знаходяться десь на межі між правдою і вигадкою, який важко відокремити один від іншого – адже найгучніша перемога в тридцятирічній війні і взяття для Франції Дюнкерку як “ключа від Ла-Маншу” документально так і не підтверджена, хоча на березі протоки і встановлено пам’ятник українському козакокові.
Ні, звичайно ж вклад Івана Сірка в розгром московитів під Конотопом, перемога над Кримським ханством у відповідь за османський грабіж Лівобережної України, знищення турецького флоту в гирлі Дніпра під час Чигиринського походу, та інші п’ятдесят п’ять успішних походів проти султанова війська є незаперечним фактом, що звело його в ранг народного героя, перетворивши на головного персонажа літературних творів від романів до казок.
Велика сила віри в непереможність кошового отамана породила на світ чи-то легенду, чи-то правду про нібито відсічення після смерті щасливої у військовій справі правої руки Сірко, яку козаки брали з собою в усі походи і не зазнали поразки ні в одному з них. Хоча при перепохованні через будівництво Каховського водосховища в 1967-ому на іншому кінці села Каплунівка біля Чортомлицькій Січі тіла, яке вважають, великого українського полководця, воно мало всі кінцівки.
Але не дивлячись ні на що напівлюдина-напівміф залишається для всіх наступних поколінь українців прикладом самовідданої любові до своєї країни і свого народу з мужністю на межі безумства, ощадливістю на межі фолу, самовідданістю на межі смерті.