Аскетичний модерн початку ХХ століття в легкому флері загадкової готики на одній з харківських вулиць нехай і відрахував лише сторіччя свого існування, але вже встиг обзавестися довгим шлейфом легенд і переказів, яким володіє не кожен стародавный замок.
І хто б міг подумати, що таке прагматичне комерційне починання як приватна жіноча гімназія двох сестер Покровських може стати однією з міських визначних пам’яток. А всього лише потрібно було, щоб їхнім братом виявився сам єпархіальний архітектор Володимир Миколайович Покровський, не обмежений своїми замовницями ні у виборі архітектурних форм, ні у використанні елементів оздоблення.
Мабуть відсутність будь-яких заборон польоту фантазії творця і породила на світ харківський так званий Будинок з химерами, хоча як таких химер (міфічних істот з мордою і шиєю лева, тілом кози і хвостом змії) на його фасадах не спостерігається. Присутні цілком-собі земні, нехай і овіяні міфічною славою, вовки, саламандри, ящірки, хижі птахи. Зі світу тіней тут хіба що два підтримуючи стилізовані машикулі людиноподібні істоти, які за свою разючу схожість з кінематографічним персонажем Пітера Джексона отримали прізвиська Голуми. А так – пишні герби, стилізовані під середньовічних вчителя і учня зображення авторів проекту Володимира Покровського і Петра Величко, малі архітектурні готичні форми у вигляді машикулей, башточок, фіалів.
Але все ж всі вони з’єднані воєдино, при досить похмурому кольорі сірих стін породили на світ диво, яке не залишає байдужими а ні його мешканців, а ні перехожих. Мабуть тому так завзято з покоління в покоління передається легенда про білу привід жінки, який раз у раз повертається в будинок, де за життя нею був скоєний тяжкий гріх дітовбивства. Деякі студенти бачать не тільки горе-матір, але і чують плач її ненародженого дитя.
А ще деякі вразливі натури від культури, засидівшись допізна в аудиторних сутінках, чують, за їхніми словами, голоси з минулого: сміх вихованок Покровських, спів і легкі кроки зі скрипом мостин під акомпанемент фортепіано.
Відносно ж студентських повір’їв квартируючого тут театрального факультету університету мистецтв, що невідомо звідки з’явилися, але стійко перейшли в розряд місцевих прикмет – здача сесії безпосередньо залежить від милості Голумів, прихильність яких можна здобути нафарбуванням їхніх кігтів на лапах, а вищий бал на іспиті забезпечить сам пан Покровський, в осиротілу після втрати пера руку якого можна покласти матеріальний хабар.
Так що гімназія Покровських сміливо може претендувати на звання однієї з самобутніх пам’яток Харкова не тільки завдяки своєму унікальному виду, багатій історії, а й таємничій духовній сутності.