Радість закінчення другого етапу турбот сільськогосподарського періоду, коли позаду лишалися орання та сівба, виснажливе очікування сходів та лихоманкові жнива під палючим серпневим сонцем просто не могло лишатися в українському народному календарі пересічним, нічим не примітним днем – на самісеньку середину останнього місяця літньої радості в народі з давніх-давен в Україні святкували світле свято Лялі, закінчення жнив (дожинки).
Юна красуня, богиня Ляля, праукраїнський символ природної родючості — та, кому пращури дякували за допомогу в щасливому завершенні жнив, за зібрані врожаї, за духовну підтримку протягом клопіткого польового сезону. Том-то її свято було чи не найбільшим в літньому календарі зі своїми сталими традиціями плетіння спасової бороди та встановлення нового, прикрашеного стрічками і квітами дідуха в хаті на покутті.
Причому чоловіки, щоб заручитися підтримкою норовливої богині в молотьбі вже зібраного цьогорічного врожаю та отримати її благословення на наступний весняно-літній робочий сезон, ритуально зривали на світанку 15 серпня з поля останні колоски і прикріплювали їх до одягу ліворуч («знак поваги і прихильності Лялі ношу на серці»).
Господині ж «купалися» (качалися) в останній зжатій спеціально залишеній смузі пшениці з промовкою: «Жнивка, жнивка, віддай мою силу на товкач, на колотило, на молотило, на криве веретено». А також саме цьогодень вони намагалися наквасити якомога більше огірків (з цією метою їх збирали та зберігали в льосі протягом тижня чи більше). Бо вважалося, що сама небесна покровителька доглядатиме за їхнім приготуванням – від того ці квашені огірки вийдуть найсмачнішими і зберігатимуть без псування свій чудовий літній смак всю зиму.
Цього ж Дожинкового дня матусі відправляли своїх доньок на ритуальний збір калини, щоб красні (красиві) були, як покровителька шлюбу, та довго в дівчатах не засиджувалися. Там на околиці лісу чи березі річки красуні влаштовували Ляльник (своєрідний дів-вечір) з посиденьками, співами, хороводами та неодмінним плетінням віночків, в кожному з яких мала бути присутня хоча б одна калинова грона, як благословіння від небесної покровительки молодості та родючості. Поверталися домів дівчатка з букетом свіжої калини, якій вважався обереговим і зазвичай кріпився над дівочим ліжком.
Звичайно ж, як кожне дійсно народне, українське свято Лялі, та ще й святковане в багату пору збору врожаю, не обходилося без розкішного застілля (так звані «складчини», бо збирали на стіл смаколики гуртом), де всі ті зібрані дари богині опинялися в якості самостійних чи готованих страв. Зазвичай окрім плодів на столі обов’язково були присутні хліб, пироги, каші, мед, квас… приготовані з ново-врожайних щедрот – це був час єднання громади та подяки небесам за допомогу. Причому дожинкова паляниця вважалася священною, наділеною магічними оздоровчими властивостями, тому освячений його ділили виключно між членами родини («щоб врожайне багатство на сторону не пішло»).
А яке ж українське свято без урочистих пісень та танків, традиції яких сягають сивої, далеко до християнської давнини? От і Дожинки супроводжувалися славлячими родючість землі та працьовитість людей народними піснями, хороводами та обрядовими дійствами переплетені з молитвами на захист зібраного та благословіння на майбутній врожай (щоб був кращим за цьогорічний).
Прийшле християнство, щоб затьмарити прадавні українські вірування та традиції перехрестило 15 серпня на свято Успінням Пресвятої Богородиці (ще знане як Перша Пречиста) — день, коли Діва Марія завершила своє земне життя і була взята на небо. У православних храмах з цього приводу проводяться урочисті богослужіння, а православні віряни моляться за здоров’я, мир і захист від негараздів. Перша Пречиста в народі вважається символом чистоти, милосердя та духовне оновлення. Літні вірянки цього дня обряджалися в чорне на знак помину Богородиці.
За багато-багато століть спостережень в українському епосі досі зберігаються природні прикмети: як Ляля ясна та погожа, така й матінка-Осінь суха і пригожа; голосний пташиний спів на Першу Причисту — зима буде пізня; дожинковий дощ — мокра осінь, холодна зима; щедра роса на Причисту — грибів буде ціле намисто; як вітряна Ляля зі сходу — на ранню холодну осінню погоду, а з півдня — на довге тепло; Перша Пречиста на поріг — молоде бабине літо на двір.