Тричі народжена Алупкінська перлина – палац графа Воронцова. Скільки сердець полонила вона, скільки безсонних ночей марилася в тремтячому місячному світлі, скількох змусила стати хоч трішки краще. Але цього могло б і не бути…
1941 рік. Німецькі війська на підступах до Криму. Товаришем Сталіном відданий наказ “Ворогові нічого не залишати!” Керівництвом НКВД прийнято рішення про підрив Воронцовського палацу разом з цінностями. На його захист проти всього партійного апарату радянської країни виступає одна людина – охоронець музею Степан Григорович Щеколдін. Йому за допомогою солдат авіаційного батальйону, що мешкав в Шувалівському корпусі, вдалося видворити з території палацу машину з вибухівкою, яка вже під‘їхала.
У період німецької окупації (1941 – 1945) директор музею продовжує виконувати свою роботу, ревно охороняючи ввірене йому державне майно. Серед німецьких солдатів, для яких в Алупкінському палаці проводилися екскурсії, навіть існував жарт “до цього російській без змінного взуття не увійшов би сам фюрер”.
Але хід війни переламаний. 1944 рік. Наступають війська Червоної армії. На цей раз Воронцовський палацовий комплекс під ударом німецького командування. Але й тут самовіддане, навіть під загрозою розстрілу, втручання Степан Григорович Щеколдін вдруге за три роки врятувало палац, правда значна частина колекції була відвезена до Німеччини.
“Подяка” радянського уряду не змусила себе чекати – 10 років в‘язниці за співпрацю з окупантами, відступати з якими, до речі сказати, Степан Григорович відмовився, адже він не відчував себе винним.
І навіть не дивлячись на всю невдячність радянської країни, навіть після звільнення з табору, він невпинно дбав про своє кохане дитя в Алупці, по крупицях збираючи вивезену німецькими військами колекцію.