Кажуть, якщо курка знесе зноска і носити його дев’ять день під пахвою, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт.
Одна жінка схотіла перевірити. Як курка знесла яйце, то вона взяла під пахву і гріла дев’ять день. А на десятий закопала в гній. Через якийсь час справді вилупився той чортеня чорненьке одне та й каже:
- Ти мене виносила дев’ять день, а на десятий закопала в гній, то тепер ти моя, а я твій!
І од тих пор стало в неї дуже все вестися! Як корова телиться – то двоє телят, а як вівці окотяться, ніколи одно ягняти не було, а по двоє, по троє. Це все так той домовик робив. І дуже та жінка вже розбагатіла (а раніше була бідна!), навіть завела собі служанку. І забула сама, як була бідною, знущалась над нею, дуже вредна була.
От якось зібралась вона їхати на базар, а вдома покидає служницю. І наказує їй, щоб вона зварила в двох маленьких горнятках борщ і кашу на горі, коло комина, як як воно щодня робила сама. – Ти дивися, – просила, – боронь боже, хоч не посоли. – І як вже йшла, то ще раз вернулася од дверей і ще нагадала: – Хоч не посоли!
А служанка каже:
- Добре, добре, я не забудуся! – А сама думає: – Чекай, я тобі зроблю, як ти просила. – Взяла вона назло і посолила ту їжу в горнятках і поставила на гору.
Як прийшла хазяйка додому, зайшла в сіни, а з горнятка їй на голову та й посипався!
Прибігла вона до хати та й почала кричати на служанку:
- Що ж ти наробила, нащо ж ти посолила?!
А вона:
- Я забулася!
І од тих пор у тої хазяйки все до ноги виздихало, нічого не осталось: ні корови, ні овець, ні свині – все пропало.
А той чорт, що в неї був, як тільки скуштував солоного, так і щез. Бо, кажуть старі люди, нечиста сила солі не терпить: де сіль, там їй не місце.
Сидить та жінка, плаче, бідкається:
- Ой горе ж моє, що ж я наробила! Було в мене всього доволі, а тепер і шматка хліба нема…
Та вже нічого не вдієш. Як прийшло – так і пішло.
Згадала вона тоді, як сама колись бідною була, як у наймах ходила, як її люди не кривдили, а вона, розбагатівши, й сама зло чинила та знущалася з бідної служниці.
Пішла вона до тієї дівчини, просити:
- Прости мені, дочко, що я тебе кривдила…
А та їй каже:
- Бог простить, але що було – того вже не вернеш.
І зосталася жінка знов у бідності та в нужді.
Отак-то, люди добрі, не шукайте легкого добра, бо що від нечистої сили – те не на щастя. Як прийде – то не вдержиться, а як піде – то й сліду не оставиться.
Кажуть іще: легко нажите – легко й прожите.