Вважається, що перший місяць української осені (вересень), розфарбований в бузково-рожевий отримав свою назву саме від цієї невибагливої, але витончено-чарівної, ароматної та медоносної квітки, яка єдиною з царства Флори за легендою згодилася скласти компанію самотнім безкрайнім скелястим та піщаним пусткам-долинам, а ще сосновим лісам, яких вдосталь відміряла матінка-природа українській землі.
Мабуть саме тому на мові квітів він — символ самотності, безнадії та розлуки. В українській обрядовості на знак останнього прощання дівчина плела саме з вересу вінок своєму коханому (коли розставання сталося не з її вини), щоб сказати останнє «прощавай» і відпустити того, хто був так милий серцю, а самій жити далі. Витоки цього обряду ховаються десь в багатонаціональному язичницькому минулому української землі, адже з грецької назва куща «Calluna» перекладається, як «чиста» або «очищення».
Мабуть, там ж була народжена поширена в Шотландії та українських землях легенда про чудодійні властивості вересового меду, за секрет якого лютий цар згубив ціле плем’я, але секрету так і не дізнався. Говорять мед той на організм людини впливає таким магічним чином (індійці його звуть «деревом життя»), що час не владний і процес старіння майже припиняється для того, хто регулярно вживає його в їжу. Хоча можливо існує більш раціональне пояснення, пов’язане з особливостями клімату зростання вересу, в умовах якого для бджіл ці медоносні квітки з’являються на світ занадто пізно, коли холодне дихання осені вже змушує сімейства збирачів надійно запечатувати свої будинки для зберігання тепла; його вдається зібрати замало для всіх бажаючих доторкнутися до унікального природного дару з ніжним смаком.
Ці останні крихітні дзвіночки тепла, колір яких варіюється від білого до насиченого бузково-рожевого, а листя від зеленого з білою патиною до червоного, рідні брати азалії, журавлини, чорниці, рододендрона та ще біля трьохсот, в тому числі екзотичних, видів (хоч по їхньому зовнішньому вигляду цього і не скажеш).
Окрім того верес — символ тілесної та духовної чистоти (що можливо пов’язано з приписуваними йому антисептичними та протизапальними властивостями широко використовуваними в народній медицині при захворюваннях дихальних шляхів і нирок), тому з його чагарникових гілок робили віника, яким в рівнодення дочиста вимітали за поріг разом із сміттям всі негаразди та печалі. А для особистого використання від злих духів здавна—прадавна коріння рослини різбляри використовували для виготовлення люльок для українських козаків, які цінувалися за надійність та м’який післясмак диму.
Непрості використовують його разом із папороттю для розмиття меж між світами та обрядового виклику дощу (спалюють на ближчому пагорбі). Для очищення приміщень від нечистого та дій його прислужників обкурюють кожну кімнату три рази по колу (попіл на ранок пустити за вітром), починаючи з повного місяця через два дні на третій чотири рази.
З магічних властивостей бузково-рожевого дива в народі також примітили його властивість «притягувати» гроші, сприяти успіху нового починання, оберігати жінок від насилля з боку протилежної статі. Тому маленьку гілочку чи хоча б кілька квіточок його тямущі українці завжди носили із собою в гаманці чи кишені в якості оберегу-талісману, а зараз замовляють з ними ювелірні прикраси.